У давнину наш народ створив майбутню славу України – козацтво. Козаки більше за все цінували свободу і військову честь, за них ладні були померти. Вони захищали рідну землю та православну віру.

    Першим гетьманом, що очолив козацьке військо, був Дмитро Вишневецький (на прізвисько Байда). Він мав на Волині біля Вишнівця кілька сіл, але покинув своє майно й пішов козакувати. Вважав, щоб перемогти орду, треба мати добре військо й хоча б одну твердиню для оборони під час нападу татар. Князь зібрав найсміливіших козаків, дав їм хорошу зброю і подався з ними на острів Малу Хортицю. То був невеликий острівець на Дніпрі, високий, скелястий, міцний для оборони, у його найвищій частині, над самим берегом, визначили місце для твердині.

     Козаки повикопували кругом глибокі рови й землю з них повикидали на вали кілька метрів заввишки. На валах поставили частокіл, поклали дерев'яні зруби та побудували помости під гармати. Вихід зробили лише один, широкий, для переїзду. Поставили міцні оборонні ворота з дерева, а над ровом перекинули міст на ланцюгах. За валами стояли курені — то козацькі хати. Їх ставили з дерева, а зверху накривали очеретом або шкурами. Посередині твердині був розміщений майдан. Така фортеця була подібна до інших замків, яких тоді було багато на Україні. Козаки дали їй нову назву — Січ — від слова сікти, бо для укріплення вони сікли дерево й ставили в засіки; самі ж називали себе січовиками. Було це 1500 року. З того часу Запорозька Січ стала головною козацькою оселею.

    Хортиця — легендарний острів. Відомий він був ще за часів Київської Русі. Тільки тоді називалася Хортиця островом Святого Георгія. А назву «Хортиця» дали острову пізніше слов'яни на честь язичницького бога Хорса.

   Одного разу кримський хан Девлет-Гірей напав на Хортицю. Тримав її в облозі майже місяць, але так і не здолав опір козаків. З величезними втратами відступив хан.

     На жаль, доля гетьмана склалася трагічно. Потрапив Вишневецький у пастку, яку влаштував молдован на ім'я Томжа. Зрадник віддав гетьмана у руки турецького султана.

    Загинув Вишневенький, проте зарано зраділи бусурмани: залишилася сила, яка чинила їм опір, залишилося горде і волелюбне козацтво, готове захищати свою рідну Україну.