В історичній літературі наведено чимало версій щодо походження слова «козак». Один із польських дослідників виводив це найменування від імені  легендарного ватажка, що в давнину успішно боровся з татарами. Інший, теж польський учений, стверджував, ніби ця назва походить від слова «коза». Також висували версії, згідно з якими козаки — не українці, а нащадки відомих за часів Київської Русі войовничих племен хазарів. У перекладі з турецької

мови слово козак означає «забіяка, розбійник». Очевидно, саме з цієї мови воно й прийшло до української. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а отримали його від ворога, і воно прижилося, цілком втративши негативний відтінок і позначивши лицарську звитягу та благородство.

   Запорожці голили голови, залишаючи над лобом чуприну — так званий оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, козак закладав її за вухо. Вусів козаки не підстригали, а змащували їх смальцем і закручували догори. Довгі вуса й чуприна були у запорожців особливою відзнакою.

   Віталися козаки на свій лад. Коли вибиралися в гості до чужого куреня, то, ще сидячи на конях, гукали: «Пугу! Пугу! Пугу!». Господар виглядав у віконце й відповідав: «Пугу! Пугу!». Тоді гість відгукувався: «Козак з лугу!», — а господар

мав виголосити запрошення: «Повішайте там, де й наші коні», — тобто пропонував прив'язати коней до ясел і завітати до хати.

   Запорозькі козаки славилися веселою вдачею й були охочими до жартів. Зокрема, вони полюбляли вигадувати одне для одного прізвиська. Того, хто спалював із необережності курінь, нарікали Палієм; того, хто розкладав вогонь над водою, називали Паливодою; тому, який варив кашу, давали ім'я Кашки або Кашовара. Так само цілком зрозумілим є походження тодішніх прізвиськ Горбач, Малюта, Черепаха, Качало, Корж, які сьогодні перетворилися на прізвища.