КОЗАКИ І СМЕРТЬ (українська народна казка)

  Ішли два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає.

  Коли се один і каже:

— Ой, братіку, біда! Смерть іде! (А воно, бачите, в степу так здалека видно!).

— Ну, то що? — каже той.

— Та вона ж нас постинає! Тікаймо!

— Е ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати!

— Чи так, то й так!

  Сидять. Надійшла смерть та й каже:

— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед-вино пити, ось я вас із світа зжену, косою голови постинаю!

— Стинай, — каже один козак, — на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива пані, перед смертю люльки покурити!

— Ну,— каже смерть,— коли ти мене милостивою панею назвав, то вже кури собі!

  Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, — як пійшов од його дух та дим, то смерть аж набік одійшла.

— Оце,— каже,— який поганий дух! Як се ти таку погань куриш!

— Та що ж,— каже козак,— так мені сужено!

  Як розійшовся дим та дух, смерть знов приступила:

— Ну,— каже,— покурив, тепер я вас обох постинаю!

— Стривай, милостива пані, дай і мені пільгу! — каже другий козак.— Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!

— Нюхай, — каже, — та знай мою добрість.

  Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона понюхала!.. Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.

— А що ж воно, добре? — пита смерть.

— Та як кому! — каже козак.

— Ану, дай спробувати! — просить смерть.

— На, милостива пані!

  Як нюхнула смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона — аж косу впустила!

— Цур же йому,— каже,— яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!

— Отак як бачиш! — каже козак.— Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, Бог його зна! Мушу терпіти...

— А! — каже смерть, — коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай ще 50 літ!

  Отаким чином і визволилися козаки від наглої смерті.

 




Переглядів: 293
6.11.2017 -

Категорія: казка народна

Коментарії до КОЗАКИ І СМЕРТЬ (українська народна казка):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера