То була, либонь, найтрагічніша сторінка в історії козацтва. Загартовані постійними військовими походами, звиклі з посмішкою на вустах дивитися смерті в очі, цього разу наші славні лицарі падали на коліна й ридали, прощаючися зі своєю рідною матір'ю — Січчю Запорозькою. До цього їх змусила «вража баба», як образно називали в народі Катерину II, котра остаточно знищила козацькі вольності й зруйнувала найдемократичнішу обітницю в Європі.

    Щоб уникнути переслідувань і покріпачення, не бажаючи бути знаряддям російського царизму, значна частина козаків вирішила переселитись у пониззя Дунаю й започаткувати Задунайську Січ.

    Перед тим як залишити Запорожжя, звитяжці вночі зійшлися до січової церкви, названої на честь Богородиці, щоб востаннє помолитися своїй покровительці. Кожен з присутніх журливо вчитувався в напис біля царських врат: «Покрий нас чесним своїм покровом і ізбави нас від усякого зла».

     Узявши ікону Покрови, тричі обійшли духовну святиню, зі сльозами на очах вирушили в чужий край запорозькі козаки, несучи з собою образ святої Богородиці — Покрови. Ця ікона супроводжувала й оберігала їх у далекій дорозі...

    Чому, власне, образ Покрови так припав до вподоби запорожцям? Справа в тому, що Пресвята Богородиця була своєрідним символом і покровителькою не тільки козацтва, а й України. Під час Другої світової війни Українська     Повстанська Армія теж обрала собі свято Покрови, яке відзначають 14 жовтня, за День зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці.

     Уперше цей празник виник у Греції. Як переповідає легенда, 903 року на Візантію напали сарацини, себто араби. Того дня у Влахерській церкві, що в передмісті Царгорода, відбувалася Божа служба. Почувши лиху звістку, прихожани почали просити в Бога помочі. В цей час двом святим — Андрею Юродивому, котрий, начебто, походив з України, та його учневі Єпіфанію — явилася Пречиста Діва Марія, яка, помолившись разом з людьми в церкві, зняла з голови покривало (омофор) і, ніби боронячи людей від нещастя, розпростерла над ними. Ця звістка миттєво розійшлась усією Візантією. Вона додала відваги всім воякам і мешканцям, що, зрештою, й допомогло відстояти незалежність.   Власне, ця історія й прислужилася до відзначення свята Покрови.