У ГОСТЯХ У ВЕСНИ (Степан Мацюцький)

  Ще ховаються по байраках1 сірі брили злежаного снігу. Уночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осо­ки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах випинаються молодими соковитими стрілами трави.

   У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни.

   Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Сльозять­ся крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлів, виграє новими кольорами, звуками.

   Чуєте: з вільшника долинає голосна пісня: «При-йди-кум... чай-пить... чай-пить...». Хто ж це запрошує випити чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно повернувся з да­лекої Африки й тепер спішить повідомити про це ніжними трелями.

Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу.

Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю.

 

   А от вівсянка і досі не йме віри, що настала весна. Сидить на сосновій гілці і все перепитує: «Чи це так? Чи це так?».

«Так, так, так», — відповідає їй дятел. «Угу, угу», — під­такує горлиця. Здається, пернате населення лісу шаленіє від п'янкого повітря, світла, тепла.

    Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни. Серед чагарників пурхає метелик — кропив'янка. На крильцях — справжня веселка: чорні, жовті, коричневі розводи на чер­воному тлі, блакитна мережка. І раптом не стало метелика. Де ж він подівся? Ага, сів на торішню траву склав криль­ця і став непомітним. Гарно замаскувався. А коли розгорнув крильця — у повітря знов злетіла барвиста квітка.

    Побачив я і сонечко. Воно сиділо на сухому стеблі де­ревію і ніяк не могло відважитись на політ, хоч і піднімало червоні з чорними цятками надкрилля. Узяв я комашку в до­лоню і зігрів своїм диханням. Сонечко розправило крильця і зникло з очей. Що не крок — то нова зустріч...

     Цілий день блукав я весняним лісом. А під вечір зяблик по­передив мене: збирається на дощ. На гарну погоду він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманітно свистіти.

Що ж, пора йти додому.

 

1. Байрак — яр, порослий лісом, чагарником.

  




Переглядів: 362
6.03.2021 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до У ГОСТЯХ У ВЕСНИ (Степан Мацюцький):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера