ХТО НАЙВАЖЛИВІШИЙ? (літературна казка Марини Яремійчук)

Сорока вмостилася на гілці старого Дуба, озирнулася довкола та незадоволено заскрекотіла:

— Ліс - немов величезний мурашник. У ньому багато мешканців, та всі чимось зайняті. Ніхто на мене уваги не звертає. А я ж така гарна, така розумна, така корисна, така… така … і взагалі – найважливіша!

Почувши ці слова, старий Дуб прокинувся від своїх думок та відповів:

— Подружко, чи не занадто ти впевнена у собі? Чому ти – найважливіша ?

— Я – пташка, — не зупинялася Сорока, — а всім відомо, що птахи – дуже корисні. Вони поїдають шкідників.

— Без нас лісу не існувало б! — обурювався Дуб.

У суперечку втрутився Дощовий черв’як:

— Подивився би я на вас, рослин, якби не ми, дощові черв’яки. Саме ми розпушуємо для вас грунт, збагачуємо його перегноєм. Люди навіть спеціально вирощують нас і випускають у природу. Ми – дуже корисні. Без нас лісу не існувало б!

Наступною до розмови приєдналася Конвалія:

— Ну, почалося! Одна поїдає, другий виділяє, третій розпушує. Які ви не романтичні! А про красу ніхто не подумав? Саме ми, квіти, створюємо неповторну красу лісу, його аромат. Навесні, щоб нас побачити, люди приїжджають із далеких міст. Правда іноді вони витоптують і зривають усе, що бачать. Та все одно ми – найважливіші. Без нас лісу не існувало б!

Суперечку зупинила Сорока:

— Здається, я знаю, без кого ліс чудово обійшовся би, хто тільки завдає шкоди, кого необхідно прогнати.

Сорока вказала у бік, де жувала листя і не звертала ні на кого уваги Гусінь. Усі подивилися на видовжене створіння. Запала тиша…

Кожен намагався згадати, що корисного робить ця зелена потвора. Та нічого, крім покусаних листочків та погризених корінців, ніхто не міг пригадати. Дивним виявилося те, що і сама Гусінь, як не намагалася, не могла пояснити, що доброго вона може зробити для рідної домівки. Засмучена тим, що всі хочуть прогнати її з лісу, Гусінь попросила дати їй можливість довести, що і вона на щось здатна, та сховалася у затінку.

Вона перетворилася на Лялечку, не їла, не пила, навіть не ворушилася. Лише іноді, подібно до зітхання, піднімалося та опускалося її черевце. Через декілька тижнів таких «роздумів» покрив Лялечки тріснув, і на світ з’явився гарний Метелик. Він перелітав з однієї квітки на іншу, дивуючи всіх своєю красою. Лісові квіти по черзі запрошували його попити свого нектару, а вдячний Метелик скрізь розносив їхній пилок.

Виходить, що в лісі немає непотрібних істот. Кожна рослина або тварина, якою б непривабливою вона не здавалася, потребує поваги і має право жити в спільному чудовому лісі.