ЯК НЕЗНАЙКО БУВ ХУДОЖНИКОМ (третій розділ з повісті Миколи Носова)

   Тюбик був дуже хороший художник. Одягався він завжди в довгу блузку, яку називав балахоном. Варто було подивитися на Тюбика, коли він, нарядившись у балахон і відкинувши назад довге волосся, стояв перед мольбертом з палітрою в руках! Кожний одразу бачив, що перед ним — справжній художник.

     Після того, як ніхто не захотів слухати музику Незнайка, він вирішив стати художником. Прийшов до Тюбика й каже:

— Слухай, Тюбику, я теж вирішив стати художником. Дай мені яких-небудь фарб і пензель.

    Тюбик був добрий малюк, він подарував Незнайкові свої старі фарби і пензлик. У цей час до Незнайка прийшов його приятель Гунько. Незнайко каже:

— Сідай, Гунько, я тебе малювати буду.

    Гунько зрадів, сів мерщій на стілець, і Незнайко почав його малювати. Йому хотілося зобразити Гунька дуже красивим, от він і намалював йому червоний ніс, зелені вуха, сині губи й оранжеві очі. Гунькові кортіло швидше подивитися на свій портрет. Від нетерплячки він навіть не міг усидіти спокійно на стільчику і весь час крутився.

— Не вертися, не крутися! — казав йому Незнайко. — А то несхожим вийдеш.

— А тепер схожий? — запитав Гунько.

— Дуже схожий, — відповів Незнайко й прималював йому фіолетовою фарбою вуса.

— Ану покажи, що вийшло, — попросив Гунько, коли Незнайко закінчив портрет.

Незнайко показав.

— Та хіба я такий? — закричав Гунько з переляку.

— Звичайно, такий. Який же ще?

— А вуса навіщо намалював? У мене ж вусів нема.

— Ну, виростуть колись.

— А чому ніс червоний?

— Це — щоби було красивіше.

— А чуприна чому голуба? Хіба в мене голуба чуприна?

— Голуба, — відповів Незнайко. — А коли тобі не подобається, я можу зробити зелену.

— Ні, це поганий портрет, — сказав Гунько. — Дай я його порву.

— Навіщо знищувати художній твір? — заперечив Незнайко.

    Гунько хотів одібрати в нього портрет, і вони почали битися. На шум прибігли Знайко, лікар Пілюлька та інші малюки.

— Ви чого б'єтеся? — питають.

— Ось, — закричав Гунько. — Розсудіть ви нас: скажіть, хто тут намальований. Правда, це не я?

— Звичайно, не ти, — відповіли малюки. — Тут якесь опудало горохове намальоване.

    Незнайко каже:

— Ви не здогадалися тому, що тут нема підпису. Я зараз підпишу, і все буде зрозуміло.

    Він узяв олівець і написав під портретом друкованими літерами: «Гунько».      Потім почепив портрет на стіні й сказав:

— Хай висить. Усі можуть дивитися, нікому не заборонено.

— А я прийду вночі, — сказав Гунько, — і знищу цей портрет.

— А я вночі не ляжу спати й стерегтиму, — відповів Незнайко.

    Ображений Гунько пішов додому, а Незнайко й справді не ліг увечері спати.

    Коли малюки поснули, він узяв фарби і заходився всіх малювати. Пончика він намалював таким товстим, що той навіть не вмістився на портреті. Поспішайка зобразив на тонесеньких ніжках, а ззаду чомусь домалював собачого хвоста.  Мисливця Кульку намалював верхи на Бульці. Лікареві Пілюльці замість носа намалював термометр. Знайкові, хтозна для чого, намалював ослячі вуха.   Словом, усіх понамальовував у смішному й безглуздому вигляді.

     До ранку він розвісив ці портрети на стінах і зробив під ними написи, тож вийшла справжня виставка.

     Першим прокинувся лікар Пілюлька. Він побачив на стіні портрети й засміявся. Вони йому так сподобалися, що лікар навіть начепив на ніс окуляри й почав розглядати портрети дуже уважно. Він підходив до кожного портрета, дививсь і довго сміявся.

— Молодець, Незнайко! — говорив лікар Пілюлька. — Ніколи в житті я так не сміявся.

    Потім він зупинився біля свого портрета і вимогливо запитав:

— А це хто? Невже це я? Ні, це не я! Це дуже поганий портрет. Ти краще зніми його.

— Навіщо знімати? Хай повисить, — відповів Незнайко.

    Лікар Пілюлька образивсь і сказав:

— Ти, Незнайку, мабуть, хворий. У тебе щось з очима трапилося. Де це ти бачив, щоб у мене замість носа був термометр. Доведеться тобі на ніч касторки дати.

    Незнайко дуже не любив касторку. Він злякався й каже:

— Ні, ні. Тепер я сам бачу, що порт­рет поганий.

    Він зняв зі сті­ни портрет Пілюльки й порвав його.

    Слідом за Пілю­лькою прокинувся мисливець Кулька. І йому портрети

сподобалися. Він ледь не луснув зо сміху, дивлячись на них. А потім побачив свій портрет, і настрій у нього відразу зіпсувався.

— Це поганий портрет, — сказав Кулька, — не схожий на мене. Ти зніми його, а то я ніколи не візьму тебе на полювання.

     Довелося Незнайкові й мисливця Кульку із стіни зняти. Так було з усіма. Всім подобалися портрети інших, а свої не подобалися.

     Останнім прокинувся Тюбик, який любив спати довше за всіх. Коли він побачив на стіні свій портрет, то страшенно розсердивсь і сказав, що це не портрет, а бездарна, антихудожня мазанина. Потім він зірвав зі стіни свій портрет і відібрав у Незнайка фарби й пензлик.

     На стіні залишився тільки Гуньків портрет. Незнайко зняв його й пішов до свого приятеля.

— Хочеш, Гуньку, я подарую тобі твій портрет, а ти за це помиришся зі мною, — запропонував Незнайко.

    Гунько взяв портрет, порвав його на клаптики й сказав:

— Згода, мир. Але дивися мені: якщо хоч раз іще намалюєш, нізащо не буду миритися.

— А я нікого більше не малюватиму, — відповів Незнайко. — Малюєш, малюєш, а ніхто й спасибі не скаже, всі тільки лаються. Не хочу більше художником бути.

 




Переглядів: 51
22.07.2021 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ЯК НЕЗНАЙКО БУВ ХУДОЖНИКОМ (третій розділ з повісті Миколи Носова):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера