КОЗЕТА (уривок з роману Віктора Гюго)

    Од узлісся до криниці було сім чи вісім хвилин ходи. Козета знала дорогу, бо багато разів ходила нею вдень. Вона не дивилася ні праворуч, ні ліворуч, боячись вгледіти щось у гіллі дерев або в кущах. Нарешті вона добулася до криниці.

     То був природний водозбір, виритий водою в глинястому ґрунті, футів зо два завглибшки, обкладений кількома великими каменями. Джерело з тихим дзюрчанням витікало з-поміж них.

      Лівою рукою Козета вхопилась у темряві за молодий дубок над криницею, нахилилась і занурила відро у воду. Та, нахиляючись, Козета не почула, що монета з кишені її фартушка впала у воду. Витягнула назад майже повне відро й поставила його на траву.

     Тільки тепер Козета зауважила, що їй бракує сили. Вона сіла на землю. Заплющила очі, потім розплющила.

     Небо вкривали чорні хмари, з рівнини дув холодний вітер, пригинаючи траву. Ліс стояв сумний. На галявині купами чорніли кущі. Гілки здавалися довгими руками з пазурами, що намагаються вхопити здобич. Стебла сухого вересу, гнані вітром, пролітали в повітрі, неначе налякані втікали від погоні. З усіх боків стелилися зловісні похмурі простори.

     Козеті здавалося, ніби її схопила ця хмурна безмежна темрява. Дівчинка дрижала. Бракує слів, щоб описати той дивний трепет, який проймав її морозом аж до серця. І Козета заходилася рахувати вголос: раз, два, три, чотири — і так до десяти. А тоді спочатку. Це підбадьорило її. Вона підвелась. Її знову пройняв непоборний страх. Залишилась єдина думка — тікати, тікати щодуху, через ліс, через поле, аж до будинків, до вікон, до світла. Її погляд упав на відро з водою. Тенардьє навіювала Козеті такий жах, що дівчинка не наважилася втікати без відра. Вона обіруч вхопила його за дужку.

      Козета ступила кілька кроків, але відро було повне, важке, і їй довелося поставити його на землю. Дівчинка передихнула, знову взяла відро й пішла далі, але цього разу пройшла трохи більше. Перепочивши трохи, Козета рушила далі. Важке відро відтягало її худенькі руки, вони дубіли, а залізна дужка морозила мокрі пальчики. Іноді вона мусила зупинятись, і щоразу вода з повного відра хлюпала на голі змерзлі ноги дівчинки.

      Козета дихала з якимось болісним хрипінням; ридання стискало їй груди, але плакати не насмілювалася. Вона навіть здаля боялася Тенардьє. Коло старого каштанового дерева Козета зупинилася надовше, щоб добре відпочити, а тоді, зібравшись на силі, знову взяла відро й пішла далі. Раптом вона відчула, що відро полегшало. Чиясь, здалось їй — величезна, рука схопила його за дужку і підняла вгору. Козета підвела голову. Велика, чорна, струнка постать ішла в темряві поруч із нею. То наздогнав її якийсь чоловік. Не мовивши ні слова, він узяв відро.

     Козета нітрохи не зля­калася.

    Чоловік мовив до неї тихим, низьким голосом:

— Тобі важко нести, дитино моя?

     Козета підвела голову й відповіла:

— Так, пане.

— Дай я понесу, — вів далі чоловік.

    Козета пустила відро. Чоловік пішов поруч з нею.

— Справді, дуже важко, — крізь зуби сказав він і додав:

— А скільки тобі років, мала?

— Вісім, пане.

— Ти здалека несеш це відро?

— Від криниці, що в лісі.

— А далеко ти живеш?

— Та з чверть години треба йти.

    Чоловік трохи помовчав, а потім швидко запитав:

— У тебе, значить, нема матері?

— Не знаю, — відповіла дівчинка і, перш ніж чоловік устиг сказати щось, додала: — Здається, нема. В інших вона є. А в мене — ні. Мабуть, у мене ніколи не було матері.

    Чоловік зупинився, поставив відро на землю, нахилився й поклав руки на плечі дівчинці, придивляючись до неї.

— Як тебе звуть? — спитав.

— Козета.

    Незнайомий здригнувся. Він знову подивився на неї, потім здійняв руки з Козетиних плечей, схопив відро й пішов далі.

— Де ти живеш, дитинко? — поцікавився він перегодом.

— У Монфермейлі, якщо ви знаєте.

— Ми туди й ідемо.

— Так, пане.

    Він помовчав ще трохи.

— А хто ж такої пори послав тебе в ліс по воду? — питав він далі.

— Пані Тенардьє.

— А що ж вона робить, та пані Тенардьє?

    Він намагався говорити байдужим тоном, але голос його якось дивно дрижав.

— Це — моя хазяйка, — відповіла дівчинка. — Вона тримає корчму1.

— Корчму? — повторив чоловік. — Ага! Ну, то я переночую в ній сьогодні.    Проведи мене.

— Ми туди й ідемо, — сказала Козета.

    Чоловік ступав швидко. Козета поспішала за ним. Вона не відчувала втоми.  Подеколи зводила очі й дивилася на нього з якоюсь особливою впевненістю й невимовним довір'ям.

    Так минуло кілька хвилин.

— Хіба в пані Тенардьє нема служниць? — знову спитав чоловік.

— Ні, пане.

— І ти сама?

— Так, пане.

    Знову мовчанка. Потім заговорила Козета:

— Там є ще двоє маленьких дівчаток.

— Яких дівчаток?

— Поніна і Зельма.

— Хто це — Поніна і Зельма?

— Панночки Тенардьє. Доньки моєї хазяйки.

— А вони що роблять?

— О, — сказала дитина, — в них є гарні ляльки, всякі іграшки, навіть визолочені. Роботи в них багато. Вони граються.

— Увесь день?

— Так, пане.

— А ти?

— А я працюю.

— Увесь день?

    Дівчинка підвела великі очі, налиті невидимими в темряві слізьми, і сумирно відповіла:

— Так, пане.

    Помовчавши, додала:

— Іноді, впоравшись, я теж граюся, коли мені дозво­ляють.

— Як же ти граєшся?

— Як можу. Мені дозволяють. Але в мене мало іграшок. Поніна і Зельма не хочуть, щоб я бавилась їхніми ляльками. У мене є тільки маленька олов'яна шабелька. Отакенька.

     Дитина показала мізинчика.

     Вони дійшли до околиці. Козета повела незнайомого вулицями. Вони проминули пекарню, але Козета забула, що їй загадали купити хліб. Чоловік уже не розпитував її, а похмуро мовчав.

    Коли вони підійшли до корчми, Козета боязко доторкнулася до його руки.

— Пане!

— Що тобі, дитино?

— Ось ми й прийшли.

— Ну?

— Чи ви не віддасте тепер мені відро?

— Навіщо?

— Бо коли хазяйка побачить, що ви мені помагали його нести, вона поб'є мене.

    Чоловік оддав їй відро. За хвилину вони були вже коло дверей корчми.

 

1. Корчма — в Україні будівля або заїзд, де продавали спиртні напої.

  




Переглядів: 49
23.07.2021 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до КОЗЕТА (уривок з роману Віктора Гюго):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера