Раз я йшов берегом нашого струмка та під кущем помітив їжака; він теж побачив мене, згорнувся й затукав: тук-тук-тук. Дуже скидалося на те, ніби далеко десь ішов автомо­біль. Я торкнувся його носком чобота; він страшно хоркнув і штурхнув своїми голками в чобіт.

— А, ти так зі мною, — сказав я і носком чобота зіпхнув його в струмок.

   Одразу ж їжак розгорнувся у воді й поплив до берега, як ма­ленька свиня, тільки замість щетини на спині були голки. Я взяв паличку, скотив нею їжака у свій капелюх і поніс додому.

     Мишей у мене було багато; я чув, що їжачки їх ловлять, і вирішив: хай він живе в мене й ловить мишей.

     Так поклав я цей колючий жмуток серед підлоги й сів писати, а сам краєм ока все позираю на їжака. Не довго він лежав непорушно: тільки я притих коло столу, їжак розгор­нувся, обдивився, тоді рушив і вибрав собі, урешті, місце під ліжком і там зовсім притих.

    Коли стемніло я засвітив лампу і їжачок вибіг із-під ліжка. Він, звичайно, подумав на лампу, що це місяць зійшов у лісі: при місяці їжаки люблять бігати по лісових галявинах.

    І так він почав бігати по кімнаті, уявляючи, що це лісова галявина.

    Прочитавши газету, я впустив її додолу, перейшов до ліж­ка й заснув.

    Сплю я завжди дуже сторожко. Чую якийсь шелест у мене в кімнаті. Черкнув сірником, засвітив свічку й тільки помі­тив, як їжак майнув під ліжко, а газета лежала вже не біля стола, а посеред кімнати. Так я і залишив засвічену свічку, а сам не сплю, роздумуючи: навіщо це їжачкові газета була потрібна? Незабаром мій квар­тирант вибіг із-під ліжка і — про­сто до газети, крутився біля неї, шарудів, шелестів і, урешті-решт, примудрився: почепив якось на свої колючки краєчок газети й по­тяг її, величезну, у куток.

     Тут я й зрозумів: газета йому була потрібна, як у лісі сухе лис­тя, він тяг її собі для гнізда. Скоро їжак увесь обгорнувся газетою та зробив із неї справжнє гніз­до. Закінчивши цю важливу справу, він вийшов і спинився напроти ліжка, роздивляючись свічку-місяць.

    Узяв я тарілку, поставив униз, приніс відро з водою і то наллю води на тарілку, то знову виллю її у відро, так шумно, ніби це струмок хлюпає.

— Ну, іди, іди, — кажу, — бач, я для тебе й місяць улашту­вав. А ось тобі вода.

    Дивлюсь: він ніби посунувся вперед. А я теж трохи посунув до нього своє озеро. Він посунеться — я посуну, та так і зійшлися.

— Пий, — кажу остаточно.

    Він і почав сьорбати.

    А я легенько по колючках рукою провів, ніби погладив, та все промовляю:

— Хороший ти, малий, хороший.

    Напився їжачок, я кажу:

— Давай спати.

    Ліг і загасив свічку.

    От не знаю, скільки я спав. Чую: знову в мене в кімнаті робо­та. Засвічую свічку — і що ж ви думаєте? Їжачок біжить по кім­наті, а на колючках у нього яблуко. Прибіг до гнізда, поклав його там і по друге біжить у куток. А в кутку стояв мішок з яблуками, що перекинувся. От їжак підбіг, згорнувся коло яблук, сіпнувся та знову біжить. Друге яблуко на колючках тягне до гнізда.

     Так от і влаштувався в мене жити їжачок. А тепер я, тільки-но сідаю чай пити, неодмінно його беру до себе на стіл: то молока йому наллю на блюдечко — вип'є, то булочку йому дам — з'їсть.