ПРО ЩО СПІВАЮТЬ ПТАХИ? (Олег Погинайко) оповідання

    «Я опинилася в казці!» — вирішила для себе Марійка за хвилину, як їхнє сімейне авто зупинилося поміж дерев лісу. Стіль­ки голосів птахів, які лунали звідусіль, годі було чути в місті, де жила в одній із багатоповерхівок із батьками. Хіба що ворони сірої чи грака, які своїми характерними для них карканням чи крекотінням спроможні налякати будь-кого. А тут: дзвінкі та жалібні, тривалі та короткі, протяжні та уривчасті, зі свистом і щебетан­ням, тріскотом і цмоканням, з булькотінням, звуком флейти, барабана, скрипки.

    Поки батько на невеличкій галявині розкладав намет, а мама готувала страву на обід, дівчинка встигла розрізнити декілька голосів пернатих. Однак самих їх не бачила. На деяку мить засмутилася і навіть образилась, але згодом зрозумівши, що їм так ліпше виконувати свої пісні, усміхнулася. Проте все одно хотілося побачити хоча б одного птаха, дізнатися, про що він співає.

— Про що співають птахи? — повторив у задумі батько запи­тання донечки. — Щоб відповісти на нього, потрібно зрозуміти їхній спів.

    Поміж деревами, стежкою, якою йшли вони, було не так ясно, як на галявині, однак пташиного співу побільшало. Тут і там луна­ло: «Тень-тінь-тянь-тюнь-тінь-тінь», «фью-фью-ля-ля-ді-ді-віу-чіу», «тсіть-тсіть-тсіть», «сіа-сіа-сіа-сіа».

— У такому розмаїтті голосів і самому можна перетворитися на птаха, — від радості, яка сповнила батька, він зупинився і заплю­щив очі. Та недовго стояв отак, бо за декілька секунд маленька своїм тихим голосом попрохала подивитися вгору.

— Он там, — простягнувши руку, показала на стовбур дерева, тримаючись за якого вниз головою ліз попелясто-сірий птах. Помі­тивши їх, одразу злетів угору й, сівши на гілку, гучно посвистів: «Сітт, сітт, сітт».

— Це повзик, — сказав батько.

— А як звати отого, з темно-бурим забарвленням зверху та блідо-вохристим строкатим знизу, що був за кілька дерев на віддалі? Його дзвінка флейтова пісня наче запрошувала на чай: «Чай-фіть, чай-фіть, чай-фіть. Фліп, фліп».

— А це — іволга. Якби не знав, то подумав би, що хтось нав­мисне грає на флейті.

    За хвилин десять, коли вийшли на місцевість, де було джерель­це, неподалік від нього помітили оливково-бурого птаха, що не привертав до себе уваги своїм забарвленням. Однак хвіст і покривні пера хвоста з рудим полиском допомогли помітити його на землі. Він пересувався стрибками, а коли піднявся і перелетів на гілку дерева, заспівав: «Тьох-тьох-тьох».

    Птах із красивим яскравим оперенням, що барабанив по дере­ву, називався дятел. Він не побоявся гостей лісу, як і зозуля, що погодилася проспівати своє «ку-ку».

    Коли повернулися на галявину, Марійка не тямилася від радості, що сьогодні побачила п'ятеро птахів, а ще більше почула. Їхній спів продовжував лунати та розноситися лісом, галявиною, ширитися над землею, піднімаючись високо-високо.

— А про що співають птахи? — нагадав запитання донечки батько. — Вони співають про життя, щастя, небо та волю. Адже живуть не в клітках, а в лісі. І це для них — найбільша радість.

 




Переглядів: 247
16.01.2023 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ПРО ЩО СПІВАЮТЬ ПТАХИ? (Олег Погинайко) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера