МИХАСЕВА ЗУСТРІЧ З КАНАДОЮ (Іван Бондарчук) оповідання

     Михась виїхав з батьками до Канади. Вони замешкали тут на розі вулиці в червоному домику. Вже з першого дня батько пішов до праці. Мати доглядала меншої сестрички й наказувала Михасеві не виходити на вулицю. Ще в дорозі до Канади багато наслухався Михась від батьків про цю країну. Казали: це великий простір, а на ньому всякому воля. Яка ж тут воля Михасеві? Дверми не рипай, не забагато шовстайся по східцях, щоб не докучати господарям, не виходь за огорожу! Скільки за день пройде малих і великих повз цю фіртку, скільки авт проїде! Зупиняться на роздоріжжі, покажеться їм зелене світло й вони далі йдуть. А не змінилося б воно їм хоч годину, то побачили б вони, як то добре Михасеві чепіти в загороді. 
     Михась уже трохи освоївся тут. Уже й деяких людей пізнає на вулиці, уже й пробує одною ногою висуватись за огорожу. Сьогодні якраз тут на розі вулиці діти завели свою забаву. Якийсь час Михась вистромлював голову з-за огорожі, приглядаючись до їхньої гри, а далі, висунувся за фіртку і, придержуючись паркана, несміливо наблизився до гурту. А їм якраз одного й бракувало до гри. То вони підійшли до нього й почали кликати до себе. Але Михась не розумів їхньої мови і стояв, як пеньок.
     «Які великі, а говорити не вміють! Белькочуть якось не знати по-якому», — подумав Михась.
     «Такий великий та й мови не знає. Що ти німий, чи що?!» — викрикували хлопці.
     Вони обступили його з усіх боків, та й стали обдаровувати його штовханцями. Михась зразу посміхався, думав, що вони жартують, але як вони добре йому припекли, то він і заплакав.
     «Гей, а ви що?!» — викрикнув на них з вулиці прохожий хлопець, що вертався звідкись з книжками під пахвою.
     «Що вам треба від нього?» — запитав, підступивши до гурту.
     «Ми штовхаємо його, щоб почути його голос. Це якийсь німий, чи що. Хочемо, щоб він ішов бавитися з нами, а ні, то хай собі замітає звідси!» — закричали хлопці.
     «О, які ви нерозумні! Хочете присилувати його говорити, як він не вміє. Я ж знаю цього хлопця. Він недавно приїхав сюди з батьками з Європи. Він ще не мав часу вивчити вашої мови. В нього є своя мова — українська, і ви його не зрозумієте». І він став говорити до Михася українською мовою. Всі здивовано й з повагою прислухались до цієї мови.
—  Звідки ж, ти, знаєш його мову? Чи, ти, теж недавно приїхав сюди? — запитали.
—  Ні, — заперечив хлопець з книжками.
— То може твої батьки приїхали?…
— І не батьки. Батьки мої вже тут народились. Дідусь мій приїхав з України, але я українець і чому мені мови української не знати?
    І він став їм оповідати про Україну та про українців, що живуть у різних країнах світу, а душею й думками тягнуться до свого рідного краю.
    Хлопці з великою увагою прислухались до його оповідань і дивувалися з знання і любові до свого рідного.
    Один більший ростом, а другий менший, але обидва дуже подібні до себе, йшли поруч і тримались за рамена1. Хлопці стояли мовчки, дивлячись їм услід. Стрічні їм поступались з дороги, а поминувши їх, ще оглядались за ними.
    Більший меншому оповів, що в цьому місті є багато українців, що в них є свій народний дім, своя церква й школа.
    Мама виглянула з вікна, Михась викрикнув урадувано:
— Мамо, мамо, цей хлопець говорить так, як і я!
    Мати усміхнулась:
— Він, синку, теж українець, — сказала.
    Це був перший Михасів приятель, що допоміг йому познайомитися з Канадою.

 

Рамено — застаріла назва плеча.

 




Переглядів: 156
19.08.2023 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до МИХАСЕВА ЗУСТРІЧ З КАНАДОЮ (Іван Бондарчук) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера