ПИШАЮСЯ, ЩО Я УКРАЇНЕЦЬ! (Світлана Дідух-Романенко) оповідання

— Ну скільки тебе можна чекати? Домовлялися ж на шосту, — хлопці сердито забурчали, коли Артем нарешті приєднався до їхньої футбольної команди.

— Та знаю, вибачте. Мама попросила допомогти, — знизав винувато плечима хлопець.

Що не кажи, а мама — аргумент поважний: з нею, як з фут­больним суддею, не посперечаєшся, тому запізнення одразу забули. І тут Кирило звернув увагу на напис на футболці Артема: «Пишаюся, що я українець».

— Ого, ще й справді скажи, що пишаєшся. Так, ніби в тебе був вибір, де народжуватися. Та і чим там особливо пишатися? От я б хотів бути англійцем, Джорданом Гендерсоном, капітаном ко­манди «Ліверпуль», наприклад. Або американцем, як Стів Возняк чи Стів Джобс, які заснували компанію Apple.

     Артем раптом почав реготати, і всі подивилися на нього здивовано: мовляв, ти чого, мамі передопомагався?

— Стів Возняк, кажеш? А ти знаєш, що його батько народився в Україні, на Буковині? Ох, хлопці, чи ви справді думаєте, що як не чули про відомих українців, то їх і не­має? А я, між іншим, у школі цілу доповідь на цю тему готував і багато чого цікавого знайшов. Як хочете, то розкажу, доки до ста­діону йдемо.

    Усі притихли. Лише присоромлений Кирило хотів щось побур­чати на зразок «і на канікулах ще вчитись примушують», але ніхто його не підтримав.

— Ну от хоча б ще один американський мільярдер — кіноре­жисер Стівен Спілберг. Сам він народився в США, але його родина з Одеси. У нього три «Оскари», титул лицаря Британської імперії, ще купа всіляких медалей і орденів. Ну і майже 4 мільярди доларів, на хвилиночку. Журналістам режисер не втомлюється повторювати, що його улюбленою стравою є український борщ.

— Усе, більше борщу їстиму — може, і мені пару мільярдів перепаде, — вставив свої п'ять копійок Андрій, і всі зареготали.

    Артем продовжив:

— Або був такий знаний на весь світ художник Енді Воргол, він же Андрій Варгола із сім'ї русинських емігрантів. Він вигадав цілий новий напрям у мистецтві — «поп-арт», ще й дві його роботи входять до переліку 20-ти найдорожчих картин в історії людства — коштують близько 200 мільйонів доларів. Найвідоміші музеї світу вважають за честь його полотна показувати. Як гадаєш, достатній привід пишатися тим, що він українець, Кириле?

— Що ти все «родом з України, родом з України»? От я вважаю, що українець — це той, хто в Україні народився. Є такі у твоїй колекції? І бажано, щоб ще живі, — відгризнувся друг у відповідь.

— Та будь ласка. Міла Йовович, наприклад. Чув про неї? Акторка така відома. У жахастиках полюбляє зніматися. Вона народилася і до 5 років жила в Києві. Або ще один киянин, який до 16 років жив в Україні, а нині один з найбагатших програмістів Кремнієвої долини — Макс Левчин. Йому лише 45 років, а в нього вже 300 мільйонів доларів і слава винахідника найвідомішої у світі системи платежів PayPal. А ще він віцепрезидент Google.

Хлопці аж роти пороззявляли.

— І мама ще свариться, що я багато за комп'ютером сиджу... А, може, я — майбутній віцепрезидент Google, — розмріявся Сашко.

— Ага, за те, що ти в комп'ютерні ігри граєш, мільйони тобі платитимуть, — ушпилив йому Кирило.

— Я чув, що за тестування нових ігор ще й гроші платять. Чого ти відразу дражнишся? — відгризнувся Сашко і подивився на Артема.

— А якісь супергерої-українці є? Щоб справжні, а не актори?

— Були. Одним із таких рятівників людства був виходець із Бердянська Володимир Хавкін, який жив наприкінці 19-го — на початку 20-го століть. Він винайшов вакцину від двох найстраш­ніших на той час хвороб — холери і чуми. Завдяки йому вдалося врятувати понад 35 мільйонів людей. Уявіть! В Індії, де він довго жив і працював, його навіть звели в ранг божества. Отакий українсько-індійський бог. Ним увесь світ пишається.

     До речі, про напис у мене на футболці. Українець, якого в світі досі називають «богом танцю», — Серж Лифар — народився понад сто років тому в Києві, а уславився в Парижі. Тамтешній президент навіть пропонував йому французьке громадянство, але танцюрист відмовився зі словами: «Я українець, і цим пишаюся». От і я пишаюся, хлопці.

— Усе це так, звісно... Але всі ті, про кого ти нам розказував, прославилися за кордоном. Тож чи не більше ними мають пишатися ті країни, де вони опинилися? — раптом запитав Сашко.

— І так, і не так. Адже вони не забували про те, звідки родом, а багато хто допомагав Україні як міг. А от про видатних українців, які живуть і працюють в Україні та славлять її на весь світ, поговоримо згодом, якщо ще хочемо сьогодні у футбол пограти. Адже про них можна кілька днів розказувати. Але один приклад я можу і зараз назвати. Ти точно пишаєшся цими українцями.

     Згадай лише, як верещав від щастя, коли наша молодіжна збірна перемогла в червні в Чемпіонаті світу з футболу. Правда ж приємно було? Чесно, я хотів би сам щось таке зробити, щоб мною вся країна пишалася.

— Ну, ти мамі допоміг добровільно. Чим не супергерой? Я б тебе за це точно на дошку пошани почепив, — хитро сказав Кирило, і всі знову дружно зареготали.

     Але вже наступного тижня вся їхня команда вийшла на поле проти команди 4-Б у футболках з одним написом. Здогадайтесь яким.

 




Переглядів: 790
15.08.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ПИШАЮСЯ, ЩО Я УКРАЇНЕЦЬ! (Світлана Дідух-Романенко) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера