Котилася торба

з високого горба,

а в тій торбі

хліб, паляниця, —

хто буде жмуриться?

— Давайте вилічатись! Вилічатись!

— У солом'яного діда!

— У вовка голодного!

— У жабу і бузька!

    Завжди виходить так, що вилічає Шило. Збирають­ся кружком, а він випихається наперед і, хоч ніхто його не просив, починає вилічати. Меткі бузинові очиці пострілюють у хлопців і дівчат, гостренький ніс при кожному русі теж, здається, пострілює, а карлючкува­тий палець стрибає по обличчях, мов прудка сорока.

— Еники-беники! — хутко проказує Шило, наче сухим горохом сипле, й тицяє пальцем спершу на себе, далі на тебе, бо ти стоїш поряд, — їли вареники! — й показує на Гнідаша, котрий страх як любить вилічалки, відчуваючи їхню таємничу незбагненність, то на Катрю показує, без котрої, либонь, не обходиться жод­на гра, жодна забавка.

— Еники-беники! — тріщить сухий горох у голосі запального Шила, й палець його владний впивається в обличчя рябого Мурашка, який зачаровано зорить на той палець, далі проворно показує на себе. — Кльоц! — скрикує Шило, показуючи на тебе, і бузинові ягоди його очей мовби випромінюють темне, погрозливе світло.

    Хіба ж угадаєш наперед, хто вилічиться першим!

— Вийшов хороший матрос! — голосом всевладного чарівника закінчує Шило вилічалку, і палець його впи­рається в рябого Мурашка.

    Мурашку, зазвичай, ніколи не таланить, а тут — «вийшов хороший матрос», та ще й першим! Кожна віспинка на його лиці займається радістю, він уже перевертом покотився по траві, а тим часом Шило вилічає далі, похапливий голосок його тріщить, мов горох у підрешітку з цупкої овечої шкіри, і вже вилічився Гнідаш, за ним Катря «вийшла хорошим матросом»...

     Зостались двоє — ти і сам Шило. І вже ти не сумні­ваєшся, що Шило неодмінно вилічиться, бо ще ніколи так не траплялось, щоб той не вчинив по-своєму.

     Зрештою, регочучи, Шило приєднується до гурту, а ти зостаєшся бузьком. Бузьком, то й бузьком! Інші, звісно, обертаються на жаб. Кожне стає на коліна і опи­рається долонями і так на чотирьох лапах скаче геть, щоб ти, бузьок, не зловив. А ти задираєш одну ногу, береш її в руку й на другій нозі стрибаєш за жабами.

    Найлегше зловити неповороткого Мурашка або забарну Катрю, котра кумедно вдає з себе справжню жабу, але ти намірився зловити самого Шила. Тільки вдаєш, що женешся за Катрею, а насправді хочеш влу­чити слушну мить, щоб упіймати вредного Шила.

    І, здається, ця мить настала. Перемінивши ногу, ти стрибаєш слідом за Шилом, а той, бачачи, що ось-ось попадеться, вже не скаче, а, відірвавши руки від землі, біжить навзгинці.

— Не за правилами! — кричиш ти.

    Проте Шило вже одбіг убік, тепер він скаче на чоти­рьох. Що зостається діяти тобі, натомленому і скрив­дженому? Тим більше, що Катря сама в руки проситься, так їй кортить побути бузьком! І ти ловиш дівчинку, й вона щасливо сміється, і вже вона вхопила ногу в ліву руку, праву руку задерла, махає, наче крилом, уже вона бузьок, ось зараз усіх жаб половить, хай стережуться!

    Тобі весело скакати на чотирьох, тікаючи від Катрі, а коли вона поженеться слідом, то ти не побоїшся і в воду залізти, хай спробує зловить у воді! Чи то ти скачеш, а чи земля так навстріч стрибає? І верби, і явори? І сонце теж угорі стрибає, сміючись золотим усміхом? Гарно бути жабою, гарно тікати від Катрі!  Таки не здожене тебе, таки не торкне рукою-крилом, щоб тим всевладним дотиком знову обернути тебе на бузька!