Під старими скрипливими сходами, у найвіддаленішому кутку будинку, жило маленьке мишенятко. У нього була за­тишна та простора нірка — скрізь чистота й порядок.

    Одного разу до мишеняти завітали друзі. Усім було дуже весело. Ще б пак! Адже крім цілої купи вівсяного печива, мишеня приготувало ще й журавлинний морс. А він такий смачний!..

— Нумо пограємося: хто найголосніше прокукурікає, — запропонувало мишеня.

    І всі навперебій почали кукурікати. Потім у квача гралися й на машинці каталися, а потім у надувному басейні хлюпа­лися. Як же весело з гірки скотитися — і шубовснути¹ просто у воду!

    Зовсім непомітно звечоріло. Настав час гостям по своїх нірках розходитися.

— Спасибі тобі, мишенятку, — подякували вони господа­реві за гостинність, — було дуже весело!

    Мишеняті дуже хотілося швидше заснути, адже воно так стомилося за цей вечір. Але дзвінке «ти-чи, ти-чи», що луна­ло за дверима, заважало йому заснути. Воно і з боку на бік крутилося, і ховало голову під подушку, але сон так і не при­ходив. Мишеня знало, що «ти-чи, ти-чи» — це звуки скрипки цвіркуна, який жив по сусідству та грав щоночі.

    Малюк визирнув з нірки й покликав його:

— Агов, сусіде! А ти можеш не грати хоча б одну ніч? Я ніяк не можу заснути.

    Але цвіркун знизав плечима:

— Вибач, мишенятку. Але моя скрипка повинна звучати щоночі. Інакше я розучуся грати на ній...

— А ти можеш грати що-небудь мелодійне та... не таке голосне?

    Цвіркун закивав:

— Можу, я саме сьогодні вивчив ноти нової колискової.

    Мишенятко повернулося до своєї нірки й лягло в ліжеч­ко. Щойно його голова торкнулася подушки, знову залунала скрипка. Цвіркун дотримав слова. Тепер він грав колиско­ву — дуже гарну та спокійну мелодію. Таку спокійну, що ми­шеня не помітило, як заснуло.

     І якщо ти, малюку, раптом почуєш цвіркуна, знай: це він грає колискову для мишеняти.

1. Шубовснути — впасти.