Безліч риб живе у Балтійському морі. Є там оселедець, камбала, тріска, лосось, вугор, салака — усе не перелічиш. Живуть вони спільно, плавають великими  косяками, по тисячі голів, а водять ті косяки самці найспритніші.

    Є у риб і своя мова, тільки вона не схожа на людську, тому що розмовляють риби за допомогою хвоста. Така розмова зрозуміла лише риб'ячому племені. Є у риб і свої сторожі. Заледве такий сторож зачує погане, він відразу подає знак і пливе подалі від небезпечного місця. Слідом за ним і інші риби. Зачує сторож плескіт весел або рев мотора — відразу ж б'є тривогу, і всі кидаються врозсип. Тільки безшумна сітка не викликає у риб побоювань, ось отут і попадають вони у пастку.

   Одного разу серед балтійських риб рознеслася звістка: звірі вибрали собі короля.

Цікаві розпитували тих, хто приніс цю новину.

— А кого ж вони вибрали? Кого?

— Ведмедя.

— Та навіщо це звірам знадобилося таке кошлате страховисько?

— Так, проте він сили непомірної. А ричить так, що всякий почує його наказ.

    А незабаром і інші новини дійшли до риб:

— У птахів теж є правитель!

— Хто ж це?

— Орел. Риби подивилися один на одного й задумалися.

    Та ось одна промовила:

— У звірів є король, у птахів теж. Чим же ми, риби, гірші? І нам потрібний король.

    Тут уперед пропхався важний лосось. У думках він сподівався, що саме його виберуть королем.

— Так, — каже, — це вірно, давайте виберемо.

    Усі риби, як одна, забили хвостами на знак згоди.

— Давайте виберемо, виберемо!

— Але кого ж? Кого?

    Та ось отут виявилося, що всі думають по-різному.

— Лосося! Він найдужчий і найспритніший! — крикнув хтось із лососевої породи.

— Ні, — заперечували інші. — Лосось — зрадник, навесні він тікає з Балтійського моря й бродить невідомо де, по якихось ріках. Весною ми залишимося без короля.

— Ну тоді виберемо тріску, — запропонували інші. — Тріску — усі будуть її слухатися.

— Не прагнемо тріску! — закричали з усіх боків. — Це розбійниця! Вона нападає на наших дитинчат і пожирає їх без усякого жалю.

— Так кого ж нам вибрати? — задумалися риби. — Хто буде нашим королем?

    Довго вони ще махали хвостами й до втоми сперечалися, хоча люди би тут нічого не почули. А риби наперебій пропонували то одного, то іншого в королі, але до дійти згоди не могли. Та тут вони прийшли до такого висновку:

— Нехай королем нашого рибного царства буде той, хто швидше за всіх плаває. Добре плавати — це найголовніше для риб.

   Сказано — зроблено. Призначили змагання. Кожна сім'я риб вибрала серед себе найдужчого та найспритнішого. І ось всі посланці вишикувались у довгий ряд. Були отут і зарозумілий лосось, і могутній осетер, і ненажерлива тріска, і непоказний оселедець, і вугор, і багато інших риб. За знаком головного судді змахнули вони хвостами, розпустили плавці й ринулися вперед, навіть морська гладь спінилася.

   Спочатку всі пливли поруч. Потім деякі стали відставати, і шеренга риб перетворилась на ланцюжок. Нарешті попереду залишилися лосось, тріска і, що вже зовсім несподівано, худий і непримітний оселедець. Зрештою, навіть лосось і тріска почали відставати, а оселедець, що звик до скитань по Північному й Балтійському морях, плив й плив, як ні в чому не бувало.

   Риби зібралися біля величезного каменю і з хвилюванням чекали, хто ж у них буде королем. А коли побачили, що верх взяв оселедець, спочатку здивувалися. Кожний подумав: яка з оселедця користь? Але відразу із цим змирилися. Що не кажіть, а оселедець першим приплив до каменя. Судді вирішили одноголосно:

— Переміг оселедець, він і буде королем.

    Косяки риб згідно затріпотіли хвостами, що по морю пішли хвилі. Це вони раділи, що й у них тепер є король. Довго у той день вирувало море. Навіть люди дивувалися, чому воно хвилюється без вітру.

   Незадоволеною залишилася тільки камбала. Вона хотіла для змагання краще причепуритися і поплила додому за своїм синьо-сірим фартухом, яким дуже пишалася. У ньому вона виділялася серед усіх риб. Але коли повернулася до великого каменя, змагання вже закінчилося. Засапавшись, камбала прокричала:

— Хто переміг? Хто буде нами правити?

   А довідавшись, що королем став оселедець, від злості скривила рота і процідила крізь зуби:

— Що? Оселедець? Ця худий голодранець? Ось уже, нема чого сказати, король! Подивіться краще на мене! Як широка я в стегнах, який ошатний мій фартух. Не визнаю цих виборів! Як могли не почекати мене? Заперечую! Усе почнемо знову.

    Спочатку риби не звертали уваги на бурчання надутої камбали. Потім їй сказали:

— Оселедець приплив першим, він і залишиться королем балтійських риб.

    Але камбала повторювала своє. Тут риби підняли її на сміх.

— Бач, захотілося нашій пані поцарювати. Знайшла чим пишатися — фартухом! Нема чого сказати, гарна королева у фартуху!

    Тоді камбала у гніві махнула коротким хвостом і відпливла під загальний сміх.

З тієї пори оселедець править у Балтійському морі, а камбала назавжди залишилася у своєму фартуху з перекошеним від заздрості ротом.