Переклад з російської Наталі Забіли

       Жили собі чоловік із жінкою, і мали вони трьох дочок. Усі три були красуні. Старші дві — ледарки та чепурухи, все б їм тільки сидіти та прихорошуватися. А третя, найменша, Оленочка — працьовита й скромна.

    Про все турбується Оленочка: і в хаті прибере, й обід приготує, і город прополе, і води принесе. З батьками вона була лагідна, до людей привітна. Любили її батько з матір'ю більше всіх дочок. А старших сестер через те завидки брали.

     Одного разу поїхали батько з матір'ю в поле. Підійшла хати бідна бабуся й попросила хлібця. Старші сестри з нею й балакати не схотіли, а Оленочка винесла бабусі калач та й вивела її за ворота.

— Спасибі тобі, дочко,— сказала бабуся.— За добрість твою ось тобі добра порада: поїде твій батечко на ярмарок, попроси його купити тобі для розваги срібне блюдеч­ка: та наливне яблучко¹. Будеш катати яблучко по блюдечку, отакі слова промовляти:

Котись, котись, яблучко,

все по срібному блюдечку,

покажи мені на блюдечку

і міста, і поля, і ліси, і моря,

і гір висоту, і небес красоту.

    А як станеться з тобою якесь лихо — допоможу тобі. З пам'ятай: живу я край лісу дрімучого, іти до моєї хатинки рівно три дні й три ночі. Проказала бабуся ці слова та й пішла до лісу. Чи багато, чи мало часу минуло, зібрався батько на ярмарок.

   От і питає він своїх дочок:

— Яких же вам гостинців привезти? Одна дочка просить:

— Купи мені, батечку, кумачу² на сарафан. Друга каже:

— Купи мені ситцю узорчатого. А Оленочка просить:

— Батечку мій любий, купи мені срібне блюдечко та на­ливне яблучко.

   Пообіцяв батько дочкам виконати їхнє прохання та й поїхав.

   Повернувся він з ярмарку, привіз дочкам гостинці: одній — ситцю узорчатого, другій — кумачу на сарафан, е Оленочці — срібне блюдечко та наливне яблучко.

   Старші сестри радіють подарункам, а з Оленочки смі­ються й придивляються — що ж вона робитиме із срібний блюдечком і наливним яблучком?

   А вона не їсть яблучка, сіла в куточку, катає яблучко по блюдечку та промовляє:

Котись, котись, яблучко,  

все по срібному блюдечку,  

покажи мені на блюдечку

і міста, і поля, і ліси, і моря,

і гір висоту, і небес красоту.

   Котиться яблучко по блюдечку, наливне по срібному, а на блюдечку видно все, що в світі є,— села та міста, ліси та поля, й кораблі на морях, і гір висоту, і небес красоту ясне сонечко з світлим місяцем котиться, зорі в коло всі збираються. Таке все чудове, що й ні здумати, ні згадати тільки в казці сказати.

    Задивилися сестри, а самих заздрощі беруть. Закорті­ло їм виманити в Оленочки блюдечко з яблучком. Та Оленочка нічого в замін не бере.

    Надумали тоді сестри відібрати в неї блюдечко з яблуч­ком обманом та силою.

Походжають, підмовляють:

— Оленочко, любонька, ходімо в ліс по гриби, по ягоди, суниці збирати!

   Погодилась Оленочка, віддала блюдечко з яблучком батькові та й пішла з сестрами до лісу.

   Бродить Оленочка лісом, гриби, ягоди збирає, а се­стри все далі її ведуть. Завели в хащі, напали на Оленочку, вбили й під березою закопали, а до батька й матері пізно ввечері прийшли й кажуть:

— Оленочка від нас втекла й пропала. Ми весь ліс обі­йшли, так і не знайшли. Мабуть, її вовки з'їли.

    Гірко заплакали батько з матір'ю, а сестри просять у батька блюдечко з яблучком.

— Ні,— відмовляє він їм,— нікому я не віддам блюдечка з яблучком. Нехай будуть вони мені на спогад про Оленочку, доню мою улюблену.

     Гнав якось пастушок повз той ліс отару овець. Одна овечка відбилася та й зайшла у ліс. Пішов пастушок по лісі овечку шукати. Бачить — стоїть струнка береза, а під нею горбок, а на ньому квіти червоні та блакитні. Серед квітів — очерет росте.

     Зрізав пастушок очеретинку, зробив дудочку, і — диво дивовижне! — дудочка сама співає, вимовляє:

— Грай, грай, хлопчику, грай потихесеньку, грай полегесеньку. Мене, бідну, загубили, молодесенькую вбили за срібне блюдечко, за наливне яблучко.

    Прийшов пастушок у село, а дудочка все співає свою пісеньку. Люди слухають — дивуються, пастуха розпитують.

— Люди добрі,— каже пастух,— нічого я не знаю. Шукав я в лісі овечку та й побачив горбок, а на горбку квіти, по­між квітів очерет. Зірвав очеретинку, зробив собі дудочку, а дудочка сама співає, слова вимовляє.

Нагодилися тут Оленоччині батько з матір'ю, і почули вони пастушкові слова.

— Веди нас, хлопче, — каже батько, — туди, де зірвав ти цю очеретинку.

   Пішли батько з матір'ю за пастухом у ліс, і люди з ними пішли. Побачили під березою горбок з квітами червони­ми та блакитними. Розкопали горбок і знайшли вбиту Оленочку.

    Упізнали батько з матір'ю свою доню улюблену і за­плакали слізьми безутішними.

— Люди добрі,— питають вони,— хто ж це вбив, загу­бив її?

    Узяв тоді батько дудочку, а дудочка сама співає, ви­мовляє:

Грай, грай, рідний батечку,

грай потихесеньку,

грай полегесеньку.

Мене сестри до лісу заманили,

мене, бідну, загубили,

молодесенькую вбили

за срібнеє блюдечко,

за наливне яблучко.

Ти піди, піди, рідний батечку,

на край лісу дрімучого,

там стоїть хатина рублена,

в ній живе бабуся приязна³,

дасть вона водиці в пляшечці.

Мене збризни ти тою водицею —

я прокинусь тоді від сну вічного,

від сну вічного, від сну смертного.

  Зробив батько все так, як співала дудочка...

  Збризнув батько дочку живущою водою — ожила Оленочка. А сестри-лиходійки злякались, сполотнілися, призналися в усьому. Схопили їх люди, пов'язали і повели до села. Тут зібрався народ. І вирішили покарати сестер-лиходійок карою страшною — прогнати їх геть з рідної землі, так і зробили.

А Оленочка стала знову жити з батьком, з матір'ю, і ще дужче вони її любили та голубили.

^{1. Кумач — тканина яскраво-червоного кольору.}

^{2. Наливне яблучко — дозріле, наповнене соком.}

^{3. Приязна — доброзичлива.}