«Про золоту рибку» (українська народна казка Буковини)

Пішов дід до моря ловити рибу. Ловив, ловив, нічого не зловив, тілко одну рибку золоту. Рибка каже:

— Діду, пусти мене. Що схочеш, то будеш мати. Лиш прийди і скажи: «Рибко да рибко!» Я прийду і дам тобі, що ти хочеш.

Пустив її дід. А на другий день прийшов до моря і каже:

— Рибко да рибко! Припливла рибка та й питає:

— Чо’ ти хочеш, діду?

— Я хочу, щоб ми з бабою добре жили і все, що треба, мали.

— Добре, діду, будеш мати.

І попливла рибка. А дід пішов додому. Приходи, а там уже все є їсти й пити. Вже добре жиють дід з бабою. А баба каже до діда:

— Дурачина ти, простофіля. Іди скажи рибці, щоб ми будинок добрий мали.

Пішов дід до моря.

— Рибко да рибко! Рибко да рибко! Припливла рибка.

— Чого ти, діду, хочеш?

— Хоче моя баба, щоб у нас був будинок добрий.

— Добре, будеш мати.

Прийшов дід додому — є будинок добрий. А баба каже:

— Іди й кажи рибці, щоб нам люди кланялися. Щоб ми були старші над людьми і в кареті їхали.

Прийшов дід до моря та й кличе:

— Рибко да рибко! Рибко да рибко! Припливла рибка.

— Чого ти, діду, хочеш?

— Хоче моя баба, щоб ми в кареті їхали і щоб нам люди кланялися. Щоб ми були старші над людьми.

— Добре, будете їхати в кареті і будуть вам люди кланятися. Будете старші над людьми, — сказала рибка і попливла від діда.

Приходи дід від моря, а баба вже в кареті сидить. Їдуть вони в кареті, а всі люди їм кланяються. А баба й каже до діда:

— Хочу бути царицею. Пішов дід до моря та й кличе:

— Рибко да рибко! Рибко да рибко!

Довго не приходила рибка. Ждав дід, ждав — нема рибки. Знов кричить дід: «Рибко да рибко!». Припливла рибка.

— Чого ти хочеш, діду?

— Хоче моя баба, щоб вона була царицею, а я — царем. І щоб весь світ нам поклонявся.

— Іди, діду, додому і будеш таким, як був.

Махнула рибка хвостиком і попливла. А дід пішов додому. Приходи, а там, як перше було. Хатина на курячих лабах і його баба під хатиною сидить. Та й на цім скінчилося.