ПАН КОЦЬКИЙ (українська народна казка)

    В одного чоловіка був кіт старий, що вже нездужав і мишей ловити. От хазяїн і думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, — нехай у лісі ходить». Узяв його та й вивіз у ліс. Покинув його, а сам поїхав.

    Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:

— Що ти таке?

    А він каже:

— Я — пан Коцький.

    Лисичка каже:

— Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.

    Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати — та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

    От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:

— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки1.

    А вона йому:

— Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве! Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві й дикому кабанові.

    Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачи­ти пана Коцького.

— А зготуймо обід! — кажуть.

    І взялись міркувати, кому по що йти.

    Вовк каже:

— Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.

    Дикий кабан

— А я піду по, буряки та картоплю.

    Ведмідь:

— А я меду принесу.

    Заєць:

— А я капусти.

    Тоді стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.

     Ведмідь каже:

— Я не підбіжу, як доведеться тікати.

     Кабан:

— А я теж неповороткий.

    Вовк:

— Я старий уже і трохи недобачаю.

    Тільки зайчикові й довелося. Побіг заєць до лисич­чиної хати. Коли це лисичка вибігає, дивиться, що зай­чик стоїть на задніх лапках біля хати, та й питає його:

— А чого ти прийшов?

— Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким до нас на обід!

    А вона йому:

— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

    Прибігає зайчик назад та й хвалиться:

— Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас!

    Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз2, а зайчик лізе в кущ.

    Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Дово­дить до стола, він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:

— Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..

    А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!».

    Ізліз пан Коцький на стіл і почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївся, то так і простягся на столі. А кабан лежав близько столу у хмизі, то якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув.

     Кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст! Кабан як схопиться та навтіки!

     Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.

     Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву. Та до такого доліз, що й дерево не здер­жало, — так він додолу впав — гуп! — просто на вовка, мало не роздавив сердешного.

      Як схопляться вони, як дременуть, то тільки й вид­ко; а заєць і собі за ними — забіг не знать куди...

    А потім посходилися та й кажуть:

— От, який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!

 

1. Досвітки – зібрання молоді для розваг і роботи.

2. Хмиз — невеликі тонкі гілки, відділені від дерева.

 




Переглядів: 76
17.04.2021 -

Категорія: казка народна

Коментарії до ПАН КОЦЬКИЙ (українська народна казка):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера