Жили собі на світі двоє мишенят — Круть і Верть, та півник Голосисте Горлечко. Мишенята тільки те й зна­ли, що співали й танцювали, крутилися й вертілися. А півник рано-ранесенько прокидався, спочатку всіх піснею будив, а  потім до роботи брався.

     От якось підмітав півник подвір'я і побачив на зелі пшеничний колосок.

— Круть, Верть! покликав Півник, — гляньте, що я знайшов!

— Треба його обмолотити.

— А хто молотитиме? — спитав півник.

— Тільки не я! — закричало одне мишеня.

— Тільки не я! — закричало друге мишеня.

— Гаразд¹,— сказав півник, — я обмолочу.

    І взявся до роботи. А мишенята почали гратися.

    Скінчив півник молотити і гукнув:

— Гей, Круть, Верть! Гляньте, скільки зерна я намо­лотив!

    Прибігли мишенята й запищали:

— Треба зерно до млина віднести, борошна намолоти!

— А хто понесе? — спитав Півник.

— Тільки не я! — закричав Круть.

— Тільки не я! — закричав Верть.

— Гаразд, — сказав півник, — я віднесу зерно до млина.

    Узяв собі на плечі мішок і п;шов.

    А мишенята тим часом почали в довгої лози гратися. Одне через одного стрибають, веселяться.

    Повернувся півник додому, знову кличе мишенят:

— Сюди, Круть, сюди, Верть! Я борошно приніс.

     Прибігли мишенята, дивляться, не нахваляться:

— Оце так Півник! Оце так молодець! Тепер треба тісто замісити та пироги спекти.

— Хто міситиме? — спитав півник.

     А мишенята знову за своє:

— Тільки не я! — пропищав Круть.

— Тільки не я! — пропищав Верть.

    Подумав, подумав півник і каже:

— Мабуть, мені доведеться.

    Замісив він тісто, приніс дрова, розпалив піч. А як піч витопилася, посадив у не пироги. Мишенята теж часу не гають: пісні співають, танцюють.

    Спеклися пироги, півник їх вийняв, поклав на стіл. А мишенята тут як тут.

— Ох, і зголоднів я! — пищить Круть.

— Ох, і їсти мені хочеться! — пищить Верть.

    Швиденько сіли до столу. А півник їм каже:

— Стривайте, стривайте! Ви мені спочатку скажіть, хто знайшов колосок.

— Ти знайшов! — голосно закричали мишенята.

— А хто колосок обмолотив? — знову спитав і півник.

— Ти обмолотив! — тихіше сказали вони.

— А хто зерно до млина відніс?

— Теж ти...— зовсім тихо відказали мишенята.

— А тісто хто місив? Хто дрова носив? Піч топив? Хто пироги пік?

— Усе ти, усе ти,— ледве чутно пропищали Круть і Верть.

— А ви що робили?

    Що відповісти мишенятам? І сказати нічого.

    Почали Круть і Верть вилазити з-за столу, а півник їх і не затримує.

    Нема за що таких нероб і ледарів пирогами частувати².

^{1. Гаразд — добре.}

^{2. Частувати — вгощати.}

Відгук на прочитану книжку «Українські народні казки»

      Коли я стала першокласницею, бабуся подарувала ме­ні книжку «Українські народні казки». Яка гарна книж­ка! Барвисті ілюстрації зацікавлювали, заохочували до читання.   Першою казкою була «Колосок». Вона всім ві­дома. Та це була особлива казка. Я прочитала її сама!

     У казці йдеться про те, як Півник знайшов колосок. Але ні Круть, ні Верть не захотіли йому допомагати. Коли Півник пропонував їм змолотити колосок чи відвезти зер­но до млина, вони відмовлялися, лише гралися.

     Та ось Півник спік духмяні пиріжки і поставив їх на стіл. Тут як тут і мишенята. Але Півник не дозволив їм поласувати пиріжками, адже ледарі того не заслужили.

     Коли я прочитала казку, то пригадала і свої вчинки. Бувало, що я відмовлялася допомагати рідним. Я зро­зуміла, що моя маленька допомога комусь може да­рувати радість.