КРАСНОСВІТ (українська народна казка)

    Були собі чоловік та жінка, і не було в них дітей. От якось той чоловік знайшов під кущем яйце. При­ніс його додому, а жінка й каже:

— Може, то щастя наше. Поклади його на піч, аби було йому тепленько.

    А вночі те яєчко розкрилося — і вийшов з нього маленький хлопчик. Та такий гарний, що й очей не відвести! Побачив те чоловік — і дивується, а той хлопчик і каже:

— Не бійся мене, а будь мені за батька. Я нази­ваюся Красносвітом. Іди завтра до царя і сватай за мене його дочку.

    От пішов чоловік до царя та й каже: так і так є у мене син, Красносвіт називається, в яєчку хова­ється, то й послав мене вашу дочку за себе сватати.

А цар і каже:

— От нехай моя дочка його полюбить — тоді, може, й віддам.

Покликали панну, а вона й говорить:

— Принесіть його, я повинна його побачити.

    Приніс чоловік яєчко, дав панні та наказав: три­май у теплі, тоді вночі з нього вийде парубок.

     Як побачила панна Красносвіта — так одразу й вирішила вийти за нього заміж.

      Коли брали шлюб, то яєчко поклали біля царівни.

    Добре вони жили, і все було гаразд. Вночі з яєчка виходив парубок, а вдень закривався у свою схо­ванку. Нічого не сказав він своїй дружині, скільки часу ще йому в тому яєчку перебувати

    Але прийшла якось до царівни баба і питає:

— Ну, як ти із цим яєчком живеш?

— Дуже добре, — каже царівна, — але якби він у те яєчко не ховався!

— А ти візьми і розбий те яєчко, коли він до тебе вийде!

    Послухала царівна бабу — і розбила яєчко. Як побачив це Красносвіт, то схопився і каже:

— Я вже недовго мав сидіти у ньому, а тепер усе пропало!

    А в неї кров з носа бризнула йому на сорочку. Тоді де не взя­лися на царівні залізні обручі1 та черевики, та й палиця залізна до рук прикувалася.

— Як ці черевики зносиш, а палицю зітреш — тоді мене знайдеш і мого сина народиш.

     Сказав так Красносвіт — і пропав.

     От пішла вона його шукати. Прийшла до Морозо­вої жінки, а та й сварить її: «Чого ти сюди прийшла з того світу?» Розповіла царівна, що шукає свого чоловіка. Тоді Морозиха дала їй золоте яблучко і каже:

— Іди лягай під ліжко, аби тебе мій чоловік не побачив.

    Прийшов чоловік увечері і каже:

— Жінко, є тут прісна душа з того світу!

— І що це тобі причулося? Вечеряй і лягай спати!

    От полягали спати, Морозиха й розпитує: «Сни­лось мені, що Красносвітова жінка розшукує його по світах. Чи ти його бачив?» — «Ні, не бачив».

     Пішла вранці царівна, та привела її стежка до Місяцевої жінки. А та ще дужче її сварить, що при­йшла з того світу. Розповіла і їй про свою пригоду Місячина, дала їй золоту качку і заховала під ліжко. Стала розпитувати чоловіка, чи не бачив Красно світа. Але і Місяць не бачив.

    Прийшла нещасна жінка до Вітрової жінки. А ця ще лютіше прийняла її, а потім дала золотий кужіль2 і заховала під ліжко. Коли це прилетів Вітер, от Вітриха взялася його розпитувати про Красносвіта.

— Бачив його, — відповідає Вітер, — він у Пога­ного царя, ходить із ним на полювання.

    От вранці царівна стала просити Вітриху, аби розказала, куди їй іти до Поганого царя.

— За великим ставом є сад, — каже Вітриха, — а за садом — двір Поганого царя.

     Пішла царівна понад ставом, дивиться — а там жінка Поганого царя пере сорочки. А на одній со­рочці — краплі крові. Впізнала вона Красносвітову сорочку. Питається у цариці:

— Що то за кров на сорочці?

— Є у мене один слуга, то йому з носа пішла кров — і на сорочку бризнула. А відіпрати ніяк не можу

— Ану, дайте мені, може, я відперу?

    Та тільки вмочила у воду — кров і зникла.

     От взяла її погана цариця із собою в двір — може, щось в роботі допоможе. Стала царівна коло двору, витягла золоте яблучко — і грається ним. А діти поганої цариці побачили це та й почали плакати. Вийшла цариця та й каже:

— Дам тобі усе, що захочеш, тільки віддай моїм дітям те яблучко!

— Не хочу нічого, тільки одну ніч спати біля Красносвіта.

     А ввечері погана цариця умертвила Красносвіта і поклала спати. Як не голосила царівна: «Устань, Красносвіте, я черевички зносила і палицю стерла, лише твого сина не народила!» — він не прокинувся.

    А вранці почала вона бавитись у дворі із золо­тою качкою Ще раз виміняла її на право спати біля Красносвіта. Але знову він не прокинувся.

    Вранці цариця прогнала її з двору.

    Але в сусідній кімнаті спав слуга, що ходив із Красносвітом на полювання. Він усе чув і розповів своєму господареві, коли вони пішли на полювання.

     А царівна ще взяла золоту кужілку і стала прясти посеред подвір'я. Знову розплакались діти, мусила погана цариця до­зволити їй третю ніч провести у кімнаті Красносвіта.

     Тим часом Красносвіт роз­питався, що саме говорила та жінка, і сказав своєму слузі таке: нехай він скаже тій жінці, аби вона перетягла його на інше місце і тричі вдарила прутиками-однолітками.

     Так і сталося Слуга подав царівні прутики, вона тричі вдарила ними свого чоловіка — і той проки­нувся. Тоді залізні обручі з неї одразу поспадали, і тут же вона народила сина.

     Прибігла погана цариця, але Красносвіт тричі ударив її однолітками — і та щезла. А сам залишився з дружиною у тих дворах жити.

 

1. Обруч — металеве кільце; тут: кайдани.

2. Кужіль — колесо, з допомогою якого пряли нитки.

 




Переглядів: 83
22.04.2021 -

Категорія: казка народна

Коментарії до КРАСНОСВІТ (українська народна казка):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера