НЕ ХОЧУ!

Метелика ловити я не хочу:

Він — квітка неба, хай живе собі!

Хай крильцями барвистими тріпоче,

Щоб радісно було мені й тобі.

 

І квітку лісову не стану рвати,

Її до дому я не понесу.

Бо вдома їй джмеля не погойдати

І не попити ранками росу!

 

І не стеблинку, гілку чи травинку,

Я не ображу — це страшенний гріх!

Бо в кожній з них живе тремка живинка,

Що світиться довірою до всіх.

 

ЖОВТЕНЬ

Стоять осики на узліссі,

тремтливі, голі та сумні,

бо на зволоженій землі

поволі тліє їхнє листя.

 

З туману скирта жовтобока

у небо тишком погляда,

і на чоло її сіда

сонлива хмара сіроока.

 

А в лісі в їжаків на спинах

під цокіт білочок рудих

останні запашні гриби

пливуть у шелесті осіннім.

 

КВІТКОВІ СНИ

Кожній квітці навесні

Сняться кольорові сни.

Кульбабі сняться золоті,

Тюльпану — сни червоні,

І дуже-дуже голубі —

Дзвіночку лісовому,

Бузку — бузкові сняться сни,

Волошці — волошкові,

Ромашці — білі від роси,

Фіалці — фіалкові.

 

А вранці прокидаються

Квітки і там, і тут.

І райдужними зграйками

Для всіх навкруг цвітуть.

 

СПРАВЖНІ ПОДРУГИ

П'ятикласниця Людмила

вранці мамі заявила:

— Все! До школи я — ... не йду!

Не стерплю оцю біду,

Щастя скінчено моє:

адже в Рити джинси є!

І тепер зі мною Рита

відмовляється дружити...

 

Здивувалась мама дуже:

— Ви ж були найкращі друзі!?

— Так. Але сказала Рита:

поки буду я ходити

не у джинсах, а в спідниці, —

їй не хочеться й дивиться,

бо вона вважає: жінці

для краси потрібні джинси...

 

Мамо! Дружбу виручай.

Джинси і мені придбай! —

Мама спершу подивилась

на похнюплену Людмилу,

а потім мовила: — Діла-а...

Ви — спра-а-вжні подруги!.. —

й пішла... А ви що скажете мені?

Це — справжні подруги чи ні?

 

ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАМИ

Можна у свпі чимало зробити:

Перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти,

 

Можна пройти крізь пустелі та хащі...

Тільки без мами не можна нізащо,

Бо найдорожче стоїть за словами:

В світі усе починається з мами!..

   

КАНІКУЛИ

«Канікули. Канікули!» — співає все навколо.

Канікули, канікули, канікули у школі!

 

А що таке «канікули»? Це — літні дні барвисті,

це час, коли нам ніколи хоча б на мить присісти,

бо треба мчати босими наввипередки з вітром,

з густих, лісів приносити горіхів повні відра.

 

Це час у річці хлюпатись, підсмажувати спини

і зранку в лузі слухати тонку струну бджолину...

Це час, коли за хлопцями ми скучим, як ніколи,

і нам страшенно схочеться скоріше знов до школи!...

   

   

ГОЛОВНА ПРОФЕСІЯ

Спитай у тата і у мами,

Які професії у них.

Професій різних є чимало,

Сповна їх вистачить на всіх!

 

Та є одна поміж професій,

Якої вчаться у житті.

Вона для кожного найперша,

Якої вчитимешся й ти!

 

Учитель, лікар та геолог,

Письменник, слюсар чи кресляр —

Всі називають головною

Одну професію — школяр!

 

Бо всім відомо, що без школи,

Без знань, що мусиш там набуть,

Не станеш у житті ніколи

Тим, ким в дитинстві мрієш буть!

 

МЕТЕЛИЦЯ

Завиває метелиця,

завиває хурделиця,

крутиться, вертиться,

одбіжить та й вернеться.

 

Завиває метелиця,

завиває хурделиця,

гримає, сердиться,

попід ноги стелиться.

 

Завиває метелиця,

завиває хурделиця,

бігає, грається,

в хату добирається.

     

СПРАВИ ЛІТА

Знаєш, скільки справ у літа?

їх усіх не полічити!

Треба нам підсмажить спини,

ніс убрати в ластовиння,

накупати нас у річці

наперед на три сторіччя,

та іще подарувати

лісу й лугу буйні шати.

Словом, справ — не полічити!

Та найбільше треба літу,

щоб зуміли я і ти

набагато підрости!

 

КОРОП

Чи то зірка з небозводу

синьо сяє у ставку?

Чи світляк упав у воду

при крутому бережку?

 

Ні! То виплив

сонний короп,

щоб ковтнуть повітря.

І сія собі лускою

в місячному світлі. 

 

ОСІННІЙ КЛЕН

Знов золоті листочки клена

летять на землю і на мене,

такі тендітні та сумні.

 

Летять, кружляючи крилато,

і, мов сліди качиних лапок,

лягають тихо на землі...

 

РАК-ДИВАК

Рак у річці

думав так:

«Я — невдаха,

Це й біда!

 

Всі навколо —

диваки:

Ходять тільки

Навпаки!

 

Риба плаває

не так,

равлик повзає

не так,

 

Навіть річка —

от іще! —

Теж чомусь

назад тече!..

 

Краще кину я

скорботу

й оселюся

на болоті...»

 

І геть не відав

рак-дивак,

що він сам

ходив не так.