Поезія (Ліна Костенко)

СПИНЮСЯ Я І ДОВГО БУДУ СЛУХАТЬ

Спинюся я і довго буду слухать,

як бродить серпень по землі моїй.

Ще над Дніпром кпубочиться задуха,

і пахне степом сизий деревій.

 

Та верби похилилися додолу,

червоні ружі зблідли на виду,

бо вже погналось перекотиполе

за літом — по гарячому сліду...

 

ГРУША

Дзвенять у відрах крижані кружальця.

Село в снігах, і стежка ані руш.

Старенька груша дихає на пальці,

їй, певно, сняться повні жмені груш.

 

Їй сняться хмари і липневі грози,

чиясь душа, прозора при свічі.

А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.

У вирій полетіли рогачі.

 

Дощу і снігу наковтався комин,

і тин упав, навіщо городить?

Живе у тій хаті сивий-сивий спомин,

улітку він під грушею сидить.

 

І хата, й тин, і груша серед двору,

і кияшиння чорне де-не-де,

все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

 

УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

 

ЗДИВОВАНІ КВІТИ

Сю ніч зорі чомусь колючі,

як налякані їжачки.

Сю ніч сойка кричала в кручі,

сю ніч ворон сказав: «Апчхи!».

 

Сю ніч квітка питала квітку;

— Що ж це робиться, поясни?

Тільки вчора було ще влітку,

а сьогодні вже восени!

 

КРАСИВА ОСНЬ ВИШИВАЄ КЛЕНИ

Красива осінь вишиває клени

червовим, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: — Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

 

А листя просить: —Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси — як вино.

Ворони п'ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

 

ОСІНЬ, ОСЬ ВОНА, ОСІНЬ

Вже брами літа замикає осінь.

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.

Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.

Чорногуз поклонився лугам і садам.

Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.

Де ж ти, літо, поділось? Куди подалось?

Осінь, ось вона, осінь.

Осінь, ось вона, ось.

Осінь брами1 свої замикала вночі,

погубила у небі журавлині ключі.

1. Брама — великі ворота.

 

ОСІННІЙ ДЕНЬ

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна1 осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

 

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить вад полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадським злодій.

І плаче коник серед трав — нема мелодій.

1. Осанна — уславлення когось, чогось; слава, хвала. 

 

ВЕСЕЛИЙ ДОЩ

Дощ полив, і день такий полив'яний, в

се блищить, і люди як нові.

Лиш дідок, старесенький, кропив'яний

блискавки визбирує в траві.

 

Струшується сад, як парасолька,

мокрі ниви і порожній шлях...

Ген корів розсипана квасолька

доганяє хмари у полях. 

 

ПРИРОДА МУДРА

Природа мудра. Все створила мовчки.

Росинку поту втерла на брові.

На буреломах сходять мухоморчики —

театр ляльковий просто на траві.

 

Один великий, в брилику озерце.

Оранжеві, червоні ковпачки.

Здається, вийде гномик в камізельці,

застебнутий на срібні гаплички.

 

I вклониться. Задзвонить бубонцями.

Драбиночку приставить до гриба.

І краснолюдки підуть з куманцями

повз гриб, що зветься Жаб'яча Губа.

 

Ідуть, ідуть, ідуть та спотикаються.

А на грибку, під криласом пташок,

з великим пензлем, у зелених капцях

фарбує гном оранжевий дашок.

 

Йому злізати високо і круто.

Він пензель той тримає обома.

Як гарно все! І все така отрута.

І сіє дощ... І гномиків нема... 

 

ДОЩІ

Дощі програють по городах гаму.

Трусне зелені кучері весна.

Педалі днів натисне під ногами —

і заспіває пташка голосна.

 

Засяють ночі зорями жасминно1.

А срібний дощ підніме жалюзі —

півонії, рожеві, як фламінго,

стоять в городі на одній нозі.

1. Жасмин — кущ із запашними білими квітами.

 

БІЛОЧКА ВОСЕНИ

На гіллячках на тоненьких,

поки день ще не погас,

сироїжки та опеньки

білка сушить про запас.

 

Так нашпилює охайно,

так їх тулить на сосні

і міркує: а нехай-но

ще побудуть тут мені!

 

Поки дні іще хороші,

поки є іще тепло,

а як випадуть пороші,

заберу їх у дупло.

 

Буде холодно надворі,

сніг посиплеться з дубів,

буде в мене у коморі

ціла в'язочка грибів!

 

Але білочці не спиться.

Дятел стукає: тук-тук!

Щоб не вкрала їх лисиця

або хитрий бурундук.

 

БЕРЕЗОВИЙ ЛИСТОЧОК

Іще не сніг і навіть ще не іній,

ще чути в полі голос череди1.

Здригнувся заєць — ліс такий осінній,

куди не ступиш, все щось шарудить!

 

Чи, може, це спинається2 грибочок?

Чи, може, це скрадається хижак?

То пролетить березовий листочок,

то пробіжить невидимий їжак…

1. Череда — стадо корів, що пасеться у полі.

2. Спинається — тягнеться угору, підростає.

 

ПОЛЬОВІ ДЗВІНОЧКИ

Піднімає джміль фіранку1.

Каже: — Доброго вам ранку!

Як вам, бджілко, ночувалось?

Чи дощу не почувалось?

Виглядає бджілка з хатки: —

У дзвіночку добре спатки.

Цей дзвіночок — як намет2.

Тільки дощ — як кулемет.

1. Фіранка — занавіска на вікні.

2. Намет — тимчасове приміщення з тканини, гілля; шатро. 

          

ПРЯЛЯ

Сидить пряля та й пряде—

сніг іде-іде-іде —

нитка рветься де-не-де, —

а вона пряде й пряде.

 

Вже напряла хуртовин

на шапки для верховин —

на сувої1 полотна —

на завіску2 для вікна —

 

на хустину й укривало3 —

мало-мало-мало-мало —

сніг іде-іде-іде —

а вона пряде й пряде…

 

1. Сувої – стародавні рукописи, згорнуті в трубку.

2. Завіску – занавіску, шматок тканини або тюлю, яким завішують вікно, двері тощо.

3. Укривало – легке покривало (шовкове, мереживне тощо), яким накривають постіль удень.

 

 




Переглядів: 550
3.09.2021 -

Категорія: поезія

Коментарії до Поезія (Ліна Костенко):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера