ОСІННЯ НІЧ (Степан Васильченко)

   Надворі осіння вітряна ніч. Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць. Блискучий-блискучий, мов не­давно викуваний.

   Через нього спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки. Біжать вони кудись отарами й табунами, розгойдую­чи по землі хвостатими тінями. А внизу видно заплакане дере­во. Загуде десь вітер — воно тремтить уже й плаче, як живе. А вітер ганяє, а вітер гасає. Шматує, ламає те бідне, обшарпане дерево.

    Утомиться, притихне на часинку, далі зашумить, загуде люто-люто. Ущухне вітер — і воно примовкне, дрімає. А поміж ним ходить тоді щось невидимкою й немов руками обриває сухий лист.

    Хмарки в небі як хвилі — вирують, вергають вала­ми. Горить між ними місяць, як вершок золотої скелі серед моря, горить, бризками сипле.

БАБИНЕ ЛІТО (Дмитро Чередниченко)

   Ось після холодних днів стало сонячно, тепло, немов улітку. Засновигали метелики, зашерхотіли прозори¬ми крильцями бабки, а павучки — у повітрі літають, верхи на павутинні. Простяглися срібні ниті у повітрі, поснувалися між деревами, кущами... А небо синє- синє, повітря чисте, а вода в озерах — мов дзеркало. Така тиша, і спокій, і радість, і смуток, радість, що літо. Смуток, що літо бабине... Це останнє тепло...

ОСІННІЙ ДЕНЬ (Іван Нечуй-Левицький)

  День був ясний, сонячний та теплий. Надворі стояла суша. Небо синіло, як літом. Сонце ходило на небі низько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вітер ледве ворушився. Половина листя на вербах уже пожовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі справжнє літо. Тільки зелена низька озимина¹ нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння. Все сиве небо було ніби засноване білим, як пір’я, легким, як шовкові нитки, павутинням. Воно обснувало² тополі, верби, стіжки, тини; маяло³ на вершечках садків і знов летіло та летіло; хто його зна, де воно й бралося.

1. Озимина — сходи озимої пшениці.

2. Обснувати — обгорнути.

3. Маяти — розвиватися.

ЛИСТОПАД

   Листопад — останній місяць осені. Чомусь він похмурий і сумний. Може, від того, що робити йому в цю пору року нічого? Блукає він без радості й бадьорості полями, луками, аж поки не дійде до лісу.

ОСІНЬ (Н. Богданець-Білоскаленко)

Осінь — дивовижна пора року. Адже тільки восени ми можемо спостерігати неймовірну палітру барв, різноманітність погодних явищ — від «бабиного літа» до перших заморозків і навіть снігу. Наближення осені можна простежити за листям на деревах: спочатку в зеленому вбранні краплями з'являються жовті листки, поступово їхня кількість збільшується — дерева та кущі вдягають золоте вбрання, і раптом після холодного осіннього вітру жовтим килимом укривається земля. А ще високо в небесній блакиті можна почути сумне курликання птахів, які залишають рідні краї та прямують у далеку дорогу. Дедалі частіше в парках чи садах можна побачити рудий хвіст білки, яка, стрибаючи від дерева до дерева, поспішає запастися горіхами, жолудями й шишками. А потім настають холодні та дощові дні. Тоді можна здійснити захопливу подорож до лісу в пошуках грибів. І зовсім не треба сумувати, що скоро прийде сувора та холодна зима. 

ЧАРІВНИЦЯ

   Як тільки настала ніч, осінь узялася чаклувати. Дих­нула на осики — їхні листочки перетворилися на червоні ліхтарики. Прошелестіла між липами — пожовтіли листочки-сердечка. Берізки теж діждалися перетворень від осені. Листочки стали схожими на золоті монетки. Налетів пустотливий вітерець. Різнобарвні листочки закружляли в осінньому вальсі. Після ночі всі доріжки перетворилися на строкатий килим. 

ОСІНЬ-ЧАРІВНИЦЯ (Н. Богданець-Білоскаленко)

   Вона, як маляр-художник, фарбує листя різними ко­льорами. Обов'язково відвідайте парки, сквери та ліс. Там ви побачите жовтогаряче, червоне, коричневе, оран­жеве й зелене листя. Настає «бабине літо». У цей час та­кож можна спостерігати, як літають сплетені павутинки.

    У садах і на городах достигають фрукти й овочі. Зві­рі роблять запаси на зиму й утеплюють своє житло. Такі птахи, як лелеки, гуси й качки, відлітають у теплі краї. А інші, наприклад горобці, голуби й ворони, залишаються зимувати. Тому дуже важливо під час холодів, коли важко знайти їжу, у лісах і парках вішати годівнички та насипати щось їстівне для птахів.

    На газонах і клумбах квітнуть різнокольорові айстри й жоржини, червоні канни, милують око оксамитові чорно­бривці.

    Потім температура повітря стає нижчою. Сонце не під­німається вже так високо, тому не прогріває добре зем­лю. На вулиці стає холодно. Частіше йдуть дощі. Ранки огортають тумани...

ЩЕДРА ОСІНЬ (Юрій Збанацький)

    Непомітно підкрадається осінь.

    Хитрувато всміхається вона за лісом і ніжним голосом піддобрюється до людей:

— Може, вам золотого меду? А може, яблук рожевобоких? Винограду солодкого? Кавунів червоних, як жар? Усе в мене є, усім я багата…

    Люди ласують золотим медом і щедру осінь підхвалюють:

— Ну й осінь! Ну й багатійка! Медом як щедро частує!

    А про те й гадки не мають, що той мед літо із своїх квітів запаш­них подарувало.

    Збирають у садках яблука, ви­кладають рядками в ящиках паху­чі груші.

    А осінь знає своє: тихцем гри­зе та й гризе золотого окрайця. Як гризне, так дня й поменшає. Зате ночі з кожним днем стають довшими, вечори — хо­лоднішими, а ранки покривають усе рясними та холодни­ми росами.

ОСІНЬ (Іван Соколов-Микитов)

   Прийшов вересень. Після душного літа, після серпневих теплих днів настала золота осінь.

   По узліссях ще ростуть гриби; червоноголові підосичники, зеле­нуваті й рожеві сироїжки, слизькі грузди і запашні рижики. На старих великих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки.

   У мохових болотах намистинками розсипана по купинах черво­на журавлина. На освітлених сонцем лісових галявинах червоніють кетяги горобини.

   Чисте й прозоре повітря. Далеко чути звуки, гучно линуть голоси. На дні лісового струмка видно кожен камінчик, кожну тоненьку травинку. По прозорому високому небі біжать та й біжать хмарки. Ясної тихої днини літає над землею, сідає на обличчя липуча павутина.

   У ці осінні дні багато птахів готуються у вирій. Уже полетіли ластівки, швидкокрилі стрижі. Зостаються зимувати рябчики, тетеруки, куріпки. У гамірні зграйки збираються шпаки, відлітають на південь співучі птахи. В дальню путь вирушають дикі гуси, покидають рідні болота довгоногі журавлі.  

ЛИСТОПАД (Самош В.)

    Барвистою, пухкою ковдрою встелена земля. На голих, мокрих гілках бринять¹ прозорі сльозинки. Тільки де-не-де тріпочуть² на вітах дерев поодинокі листочки. Похмура пора.

Лісову тишу раз у раз порушують сумні наспіви синичок, скрекотання білобокої сороки, цвірінькання горобців.

    На річках, ставках, озерах полощуться гагари³, морці, крохалі, качки, гуси, лебеді. Прилітають північні пернаті гості: сірува­то-рожеві омелюхи, чечітки, полярні жайворонки.

    Ідучи заболоченим бере­гом річки, можна зненацька почути шум і тріск. То падає дерево, підгризене бобрами. Ондатра⁴ старанно стриже очерет і складає, як копицю, хатку. Водяний щур, навпаки, на зиму покидає водойми та перебирається на сушу, осе­ляючись у садах і городах, де завдає шкоди фруктовим деревам. Готує зимове лігво видра. У печерах, дуплах дерев, на горищах, почепившись головами вниз, позасинали кажани. Життя в природі принишкло⁵.

^{1. Бриніти — дзвінко звучати.}

^{2. Тріпотіти — часто, дрібно коливатися, дрижати.}

^{3. Гагари, морці, крохалі, качки, гуси, лебеді, омелюхи, чечітки, полярні жайворонки — назви різних птахів.}

^{4. Ондатра, бобер, водяний щур, видра — назви тварин, які живуть у воді.}

^{5. Принишкнути — перестати рухатися і видавати звуки; завмерти.}