Художні описи осені
ОСІННЯ НІЧ (Степан Васильченко)
Надворі осіння вітряна ніч. Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць. Блискучий-блискучий, мов недавно викуваний.
Через нього спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки. Біжать вони кудись отарами й табунами, розгойдуючи по землі хвостатими тінями. А внизу видно заплакане дерево. Загуде десь вітер — воно тремтить уже й плаче, як живе. А вітер ганяє, а вітер гасає. Шматує, ламає те бідне, обшарпане дерево.
Утомиться, притихне на часинку, далі зашумить, загуде люто-люто. Ущухне вітер — і воно примовкне, дрімає. А поміж ним ходить тоді щось невидимкою й немов руками обриває сухий лист.
Хмарки в небі як хвилі — вирують, вергають валами. Горить між ними місяць, як вершок золотої скелі серед моря, горить, бризками сипле.
БАБИНЕ ЛІТО (Дмитро Чередниченко)
Ось після холодних днів стало сонячно, тепло, немов улітку. Засновигали метелики, зашерхотіли прозори¬ми крильцями бабки, а павучки — у повітрі літають, верхи на павутинні. Простяглися срібні ниті у повітрі, поснувалися між деревами, кущами... А небо синє- синє, повітря чисте, а вода в озерах — мов дзеркало. Така тиша, і спокій, і радість, і смуток, радість, що літо. Смуток, що літо бабине... Це останнє тепло...
ОСІННІЙ ДЕНЬ (Іван Нечуй-Левицький)
День був ясний, сонячний та теплий. Надворі стояла суша. Небо синіло, як літом. Сонце ходило на небі низь¬ко, але ще добре припікало косим промінням. Тихий ві¬тер ледве ворушився. Половина листя на вербах уже по¬жовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі справжнє літо. Тільки зелена низь¬ка озимина нагадувала про осінь. Надворі летіло павутин¬ня. Все сиве небо було ніби засноване білим, як пір’я, легким, як шовкові нитки, павутинням. Воно обснувало тополі, верби, стіжки, тини; маяло на вершечках садків і знов летіло та летіло; хто його зна, де воно й бралося.
ЛИСТОПАД
Листопад — останній місяць осені. Чомусь він похмурий і сумний. Може, від того, що робити йому в цю пору року нічого? Блукає він без радості й бадьорості полями, луками, аж поки не дійде до лісу.
ОСІНЬ (Н. Богданець-Білоскаленко)
Осінь — дивовижна пора року. Адже тільки восени ми можемо спостерігати неймовірну палітру барв, різнома¬нітність погодних явищ — від «бабиного літа» до перших заморозків і навіть снігу. Наближення осені можна просте¬жити за листям на деревах: спочатку в зеленому вбран¬ні краплями з'являються жовті листки, поступово їхня кількість збільшується — дерева та кущі вдягають золоте вбрання, і раптом після холодного осіннього вітру жовтим килимом укривається земля. А ще високо в небесній бла¬киті можна почути сумне курликання птахів, які залишають рідні краї та прямують у далеку дорогу. Дедалі частіше в парках чи садах можна побачити рудий хвіст білки, яка, стрибаючи від дерева до дерева, поспішає запастися го¬ріхами, жолудями й шишками. А потім настають холодні та дощові дні. Тоді можна здійснити захопливу подорож до лісу в пошуках грибів. І зовсім не треба сумувати, що скоро прийде сувора та холодна зима. Адже ми ще маємо час, щоб насолодитися читанням творів про осінь.



Категорія: різне