ОСІННЯ НІЧ (Степан Васильченко)

   Надворі осіння вітряна ніч. Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць. Блискучий-блискучий, мов не­давно викуваний.

   Через нього спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки. Біжать вони кудись отарами й табунами, розгойдую­чи по землі хвостатими тінями. А внизу видно заплакане дере­во. Загуде десь вітер — воно тремтить уже й плаче, як живе. А вітер ганяє, а вітер гасає. Шматує, ламає те бідне, обшарпане дерево.

    Утомиться, притихне на часинку, далі зашумить, загуде люто-люто. Ущухне вітер — і воно примовкне, дрімає. А поміж ним ходить тоді щось невидимкою й немов руками обриває сухий лист.

    Хмарки в небі як хвилі — вирують, вергають вала­ми. Горить між ними місяць, як вершок золотої скелі серед моря, горить, бризками сипле.

БАБИНЕ ЛІТО (Дмитро Чередниченко)

   Ось після холодних днів стало сонячно, тепло, немов улітку. Засновигали метелики, зашерхотіли прозори¬ми крильцями бабки, а павучки — у повітрі літають, верхи на павутинні. Простяглися срібні ниті у повітрі, поснувалися між деревами, кущами... А небо синє- синє, повітря чисте, а вода в озерах — мов дзеркало. Така тиша, і спокій, і радість, і смуток, радість, що літо. Смуток, що літо бабине... Це останнє тепло...

ОСІННІЙ ДЕНЬ (Іван Нечуй-Левицький)

  День був ясний, сонячний та теплий. Надворі стояла суша. Небо синіло, як літом. Сонце ходило на небі низь¬ко, але ще добре припікало косим промінням. Тихий ві¬тер ледве ворушився. Половина листя на вербах уже по¬жовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі справжнє літо. Тільки зелена низь¬ка озимина нагадувала про осінь. Надворі летіло павутин¬ня. Все сиве небо було ніби засноване білим, як пір’я, легким, як шовкові нитки, павутинням. Воно обснувало тополі, верби, стіжки, тини; маяло на вершечках садків і знов летіло та летіло; хто його зна, де воно й бралося.

ЛИСТОПАД

Листопад — останній місяць осені. Чомусь він похмурий і сумний. Може, від того, що робити йому в цю пору року нічого? Блукає він без радості й бадьорості полями, луками, аж поки не дійде до лісу.

ОСІНЬ (Н. Богданець-Білоскаленко)

Осінь — дивовижна пора року. Адже тільки восени ми можемо спостерігати неймовірну палітру барв, різнома¬нітність погодних явищ — від «бабиного літа» до перших заморозків і навіть снігу. Наближення осені можна просте¬жити за листям на деревах: спочатку в зеленому вбран¬ні краплями з'являються жовті листки, поступово їхня кількість збільшується — дерева та кущі вдягають золоте вбрання, і раптом після холодного осіннього вітру жовтим килимом укривається земля. А ще високо в небесній бла¬киті можна почути сумне курликання птахів, які залишають рідні краї та прямують у далеку дорогу. Дедалі частіше в парках чи садах можна побачити рудий хвіст білки, яка, стрибаючи від дерева до дерева, поспішає запастися го¬ріхами, жолудями й шишками. А потім настають холодні та дощові дні. Тоді можна здійснити захопливу подорож до лісу в пошуках грибів. І зовсім не треба сумувати, що скоро прийде сувора та холодна зима. Адже ми ще маємо час, щоб насолодитися читанням творів про осінь.