РІЧКА

Хлюпоче синя річка —

Ой річка, ой ріка!

Юрба нас невеличка,

Зате ж бо гомінка.

 

І співи тут, і крики,

І радість тут, і сміх.

А вколо, як музики,—

Гурти пташок дзвінких.

 

І кожна ж то співає,

І кожна поклика:

«Ой небо, ой безкрає.

Ой річка, ой ріка!»

 

Он рибки затремтіли,

Пливуть із глибини.

Коли б співать уміли.

Співали б і вони.

 

А так за них співає

Компанія лунка:

«Ой небо, ой безкрає.

Ой річка, ой ріка!»...

 

РОЗМОВА З ДРУГОМ

Ліс зустрів мене як друга

Горлиць теплим воркуванням,

Пізнім дзвоном солов’їним,

Ніжним голосом зозулі,

Вогким одудів гуканням,

круглим циканням дроздів.

 

Ліс зустрів мене як друга

Тінню від дубів крислатих,

Смутком білої берези,

Що дорожчий нам за радість,

Кленів лапами густими,

Сосни гомоном одвічним,

Срібним шемранням осик.

 

І до друга я звернувся

Із промовою такою:

«Ти рости на втіху людям,

Отіняй кохання чисте,

Бережи нам світлі ріки,

Що полям несуть вологу,

Що запліднюють сади.

 

А за кожну деревину,

Що піде нам на будови

Чи на щогли корабельні.

Ми нові гаї посадим.

Щоб земля була весела,

Як веселе птаство в лісі,

Як веселії дерева».

 

ДОЩ

Благодатний, довгожданий,

Дивним сяйвом осіянний,

Золотий вечірній гість

Впав бадьоро, свіжо, дзвінко

На закурені будинки

Зголоднілих передмість.

 

Відкривай гарячі груди,

Мати земле! Дощ остудить,

Оживить і запліднить, —

І пшеницею, й ячменем.

Буйним повівом зеленим

Білі села звеселить.

 

МОВА

                        ^{Треба доглядати наш сад (Вольтер)}

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

 

Прислухайтесь, як океан співає —

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

 

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч в Грінченка і Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

 

НЕ КИДАЙСЬ ХЛІБОМ...

— Не кидайсь хлібом, він святий, —

в суворості ласкавій,

бувало, каже дід старий

малечі кучерявій.

 

— Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —

іще до немовляти,

щасливий стримуючи сміх,

бувало, каже мати.

 

Бо красен труд, хоч рясен піт,

бо жита дух медовий

життя несе у людський світ

і людські родить мови.

 

Хто зерно сіє золоте

в землі палку невтому,

той сам пшеницею зросте

на полі вселюдському.

 

ЗИМОВИЙ ТАНОК

Дрімає білий ліс,

мов чарами повитий,

А місяць із небес алмази сипле скрізь

І сяйвом облива

зимові сніжні квіти...

Дрімає білий ліс.

 

А між кущами зайчики маленькі

Вже гулянки веселі почали

І в'ються у танку,

неначе пух легенький,

У тихім морі мли.

 

І сиві хмароньки у небесах дивують,

Як гарно зайчики ведуть свої танки,

І бачить ліс крізь сон,

як зайчики танцюють,

І шепче їм казки...

 

ТИХА, ЗАДУМЛИВА ОСІНЬ СПУСКАЄТЬСЯ...

Осінь на землю тихенько спускається

в небі летить, наче птах.

Крилами-хмарами небо вкривається.

 

Пухом тумани із крил її падають,

стеляться в вільних степах.

Літо зелене і радісне згадують.

 

Стріпує крилами осінь широкими,

роси спадають у млі,

ллються крізь неї дощами-потоками.

 

Літо веселе, співоче минається,

спокій стає на землі...

Тиха, задумлива осінь спускається...

 

ЦВІТУТЬ БУЗКИ, САДОК БІЛІЄ

Цвітуть бузки, садок біліє

і тихо ронить пелюстки,

напівзабуте знову мріє,

як помах милої руки.

 

У небі вітер кучерявий

колише теплую блакить,

і на землі гойдає трави,

і затихає, й знов шумить.

 

І раптом схоплює на крила

хвилясті співи журавлів, —

і давня казка, вічно мила,

зринає крізь хвилястий спів.

 

СИНОВІ

Ти був іще малий котигорошок,

така собі одна із людських мошок,

що виповзли на сонце, бо весна

тепло лила із келиха без дна,

і щось собі блаженно лепетали, —

і от тебе розумники спитали

(можливо, й сам слова сказав я ті): —

Чим хочеш бути, хлопчику, в житті?

 

Серйозний, як усі котигорошки,

ти на питання це подумав трошки

і відповів: людиною. Дитя!

Благословляючи твоє життя,

у трудну виряджаючи дорогу,

яку пораду чи пересторогу

я кращу дам, ніж дав собі ти сам?

 

Будь вірним слову, що усім словам

із ним одним ніколи не зрівняться!

Хай веселять тебе любов і праця,

хай дружби непогасної крило

гірке від тебе відганяє зло,

і хай у час останній свій про сина

спокійно я подумаю: людина!  

   

ЯК НЕ ЛЮБИТИ...

Як не любити зими сніжно-синьої

На Україні моїй,

Саду старого в пухнастому інеї,

Сивих, веселих завій?

 

Як не любити весни многошумної,

Меду пахучих суцвіть,

Як не любити роботи розумної,

Праці, що дух веселить?

 

ВЕРБОВА ГІЛКА

Вербова гілка зацвіла

У мене на столі

Як символ сонця і тепла,

Ще схованих в імлі¹.

 

Як знак зеленої весни,

Котра ще вдалині,

Як знак, що щастя сад рясний

Даровано мені.

 

Вербова гілка на столі

У мене розцвіла…

Прилинуть, серце, журавлі,

А в них на кожному крилі

Дар сонця і тепла!

_{1. Імла — марево, витвір уяви; схованих в імлі — уявляємо (весняне тепло…)}