ДРУЖЕ МІЙ

У сльоту, і в час негоди,

І в погоду, друже мій,

Серцем слухати зумій

Звуки рідної природи,

Звуки — дивні голоси

Незвичайної краси

Чуєш, друже мій, розмови?

З вітром листя гомонить,

З сонцем — ниви і діброви,

Із озерами — блакить,

Розмовляють доли, води.

Стань, послухай, роздивись.

Мову рідної природи

Розуміти серцем вчись.

ТИЖДЕНЬ КНИЖКИ!

«Тиждень книжки!» — зазвучало

Серед міста, як сигнал.

За годину місто стало

Як один читальний зал.

Всі читають урочисто —

І безвусі, й вусачі.

Скільки мешканців у місті,

Стільки в місті й читачів.

У тролейбусах читають,

Щось мугикають під ніс.

Сторінки перегортають

Під ритмічний стук коліс.

Лиш з малими читачами

В хаті клопіт вечорами:

Від книжок, хоч треба спати,

Їх ніяк не відірвати!

За той тиждень розмаїті

Полюбились так книжки,

Що кладуть донині діти

На ніч їх під подушки.

ВЧИТЬСЯ ВЕРЕСЕНЬ ЧИТАТИ

Вчиться вересень читати,

вчиться літери складати.

Засміявся хитро вітер:

— А склади-но ОСІНЬ з літер!

Вдарив вересень тривогу:

— Хто прийде на допомогу?!

Огірок озвався ґречно¹:

— «О» віддам я, безперечно,

раз оказія² така! —

Стала гірка з огірка.

Тут світання нагодилось,

також чемно уклонилось: —

«С» охоче віддаю,

бо вітанням я стаю.

Ціле «ІН» індик приніс

в подарунок: — Прошу, друже!..

Дик, кабан великий дуже

навпростець побіг у ліс.

Мовить вересень до себе:

— Ще знака м'якшення треба! —

І підходить до коня:

— Дайте знак м'якшення!

— Що ж, бери! — промовив кінь,

і з коня зробився кін³...

ОСІНЬ — вересень читає

і на радощах аж сяє.

Вітру ж — соромно, і вітер

каже вересню: — Із літер

можу «І» віддать тобі!

— Пізно, вітре, далебі,

віддавати «І» тепер,

як тобі я носа втер!

^{1. Ґречний — чемний, шанобливо ввічливий у поводженні з людьми.}

^{2. Оказія — дивний випадок, незвичайна подія, те саме, що пригода.}

^{3. Кін — спеціальний майданчик, на якому показують вистави; сцена.}