ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Христос Воскрес! Радійте, діти,

Біжіть у поле, у садок,

Збирайте зіллячко і квіти.

Кладіть на Божий хрест вінок.

Нехай бринять і пахнуть квіти,

Нехай почує Божий рай,

Як на землі радіють діти

І звеселяють рідний край.

На вас погляне Божа Мати,

Радіючи, з святих небес...

Збирайтесь, діти, нум співати:

Христос Воскрес! Христос Воскрес!

ХЛОПЧИК І ГАДЮКА

Хлоп'я в садку собі гуляло

Та й забажало

На іграшки ужа піймать

(Воно гніздо його назнало¹ —

Так як утерпіть, щоб не взять?)

Побігло, засадило руку

Та й витягло — Гадюку...

Злякався Хлопчик, аж поблід;

Стоїть, як стовп, і не тікає.

Гадюка дивиться і так йому мовляє:

— Бач, дурнику! Робити так не слід

Ти знаєш, що за се буває?

Узять би добре укусить...

Та хай вже сей раз Бог простить;

А вдруге лишко² буде, чуєш?

Гляди ж — шануйся, стережись,

Робити так не вчись

Та роздивляйся, з ким шуткуєш!

_{1. Назначити — знаходити, виявити що-небудь.}

_{2. Лишко — ужите в значенні всього.}

ШЕЛЕСТУНИ

В одній долині, під горою,

Високий явір зеленів;

Край берега над чистою водою

Широкі віття розпустив;

Листочки з вітриком, жартуючи, шептались:

— Ану, голубчику, ще, ще дихни!

Бач, братику, які ми повдавались

Веселі шелестуни!

Якби не ми з тобою шелестіли,

То хто б долину звеселяв,

І з ким би ти тут, вітрику наш милий.

Гуляючи, любенько жартував?

Що б тут було без нас? Краса яка?

Бур'ян та осока;

Була б долинонька, неначе пустка та,

А подивись, тепер вона яка!

До нас зозуленька у гості прилітає

І весело кує, як в тихому куточку;

Вівчарик на сопілку грає

Під явором, у холодку;

Співає соловей, неначе у садочку,

А серед ночі, в тихий час,

Тут мавочки гуляють у таночку

І ясний місяць дивиться на нас.

— Коли б не ми, то й ви не шелестіли,

Коріння загули із-під трави. —

Коли б ми вам не піддавали сили,

То не бриніли б ви...

ЧИЖ ТА ГОЛУБ

Весною Чижик молоденький,

такий співучий, проворненький,

в садочку все собі скакав

та якось у сильце¹ й попав;

сердега в клітці рветься, б’ється...

А Голуб бачить та сміється:

— А що? Попавсь? От тобі й на!

Вже, певно, голова дурна...

Не бійсь, мене б не піддурили,

хоч як би не хитрили,

бо я не Чижик! Ні... оце! —

Аж гульк — і сам піймавсь в сильце.

Ото на себе не надійся,

чужому лихові не смійся! 

^{1. Сильце – знаряддя, яким ловлять птахів.} 

ХТО БАБА? (Сова)

Сидить хитра баба

аж на версі граба.

«Ой не злізу з граба! —

дурить діток баба: —

Вловіть мені тую

курочку рябую,

А я подарую

грушку золотую».

ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК

У товаристві лад — усяк тому радіє.

Дурне безладдя лихо діє,

і діло, як на гріх, не діло — тільки сміх.

Колись-то Лебідь, Рак та Щука

приставить хуру¹ узялись.

От троє разом запряглись,

смикнули — катма ходу...

Що за морока? Що робить?

А й не велика, бачся, штука, —

так Лебідь рветься підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.

Хто винен з них, хто ні —

судить не нам,

та тільки хура й досі там.

_{1. Хура — віз.}

ХТО ДОНЯ? (акровірш)

Мати доні молодій

Огородик наділила.

Розкошує доня мила,

Каже неньці — тісно їй:

«В земляній сиджу коморі,

А коса моя надворі» .

Хочу цей раз штуку втнуть:

Не скажу, як доню звуть;

Ви ж до загадки верніться,

З краю пильно придивіться.

ВОВК І КІТ

В село із лісу Вовк забіг…

Не думайте, що в гості, братця!

Ні, в гості Вовк не забіжить;

а він прибіг, щоб де-небудь сховаться:

проклятий люд з собаками настиг…

І рад би Вовк в які ворота вскочить,

та лишенько йому: куди не поглядить

усюди Вовченька недоленька морочить,

хоч сядь та й плач;

ворота, як на те ж, кругом усі заперті,

а дуже Вовкові не хочеться умерти

(бо ще він не нажився, бач!),

а гірше од людей — од видимої смерті…

Коли глядить — на загороді

Кіт сидить, на сонечку мурликає-дрімає.

Підскочив Вовк і до Кота мовляє:

— Котусю-братику! Скажіть мені скоріше,

хто із хазяїнів отут усіх добріший?

Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав

на сей недобрий час. Я б у пригоді став!..

Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!..

Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?

— Проси мерщій Степана,

він добрий чоловік, — Кіт Вовкові сказав.

— Так я у його вкрав барана.

— Ну так навідайсь до Дем'яна.

— Е, і Дем'яна я боюсь: 

як тільки навернусь, він і згадає поросятко.

— Біжи ж, аж ген живе Трохим!

— Трохим? Боюсь зійтися з ним:

з весни ще злий він за ягнятко!

— Погано ж!.. Ну а чи не прийме Клим?

— Ох, братику! Теля я в його звів!

— Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, —

Кіт Вовкові сказав. —

Чого ж ти, братику, сюди і забігав?

Ні, наші козаки ще з розуму не спали,

щоб Вовка од біди сховали!

Мораль:

І так-таки ти сам себе вини:

що, братику, посіяв, те й пожни!

СНІГИР ТА ЩИГЛИК

Снігирчик бідний у сильце¹ попався,

а Щиглик-молодець,

той жвавий джиґунець,

дививсь на нього та сміявся: —

Оце так мудрагель з тебе!

Ну як-таки не вгледіти себе,

біди не встерегтись!

Щоб так в лиху попасти штучку,

як в ятір ловлять ту дурную щучку!

Се бачив я колись,

такого цілий вік боявся, —

ось бач, і не попався! —

Так Щиглик промовляє

та все собі стрибає.

Аж гульк!.. Ох лишенько тяжке!

Се що таке?!

В якусь-то сіточку Щиголь ускочив

(немов собі наврочив!).

Тепер сіпає і сяк і так,

не вирве ніжки вже ніяк!

Хоч борсався й мотався,

та в сіточці зостався.

Ото тобі, козаче:

із лишенька чужого,

із горенька тяжкого

не смійся, небораче!

_{1. Сильце — пристрій для вилову птахів та дрібних звірів.}