Поезія (Леся Українка)

ЛІТО КРАСНЕЄ МИНУЛО

Діти нудяться в хатині,

Нудять, нарікають:

— І нащо зима та люта? —

Все вони питають.—

 

Он все поле сніг завіяв,

Хоч не йди із хати!

У замкнуті дивись вікна,

Ніде й погуляти!

 

Сніг з морозом поморозив

Всі на полі квіти...

Десь зима та не скінчиться! —

Нарікають діти.

 

Ждіте, ждіте, любі діти!

Літо знов прилине,

Прийде мила годинонька.

Як зима та згине,

 

І заквітне ваше поле,

І зазеленіє,—

Знов його весна прекрасна

Квіточками вкриє.

 

ВЖЕ СОНЕЧКО В МОРЕ СІДА

Вже сонечко в море сіда;

у тихому морі темніє;

прозора, глибока вода,

немов оксамит, зеленіє.

 

На хвилях зелених тремтять

червонії іскри блискучі

і ясним огнем миготять,

мов блискавка з темної тучі.

 

А де корабель ваш пробіг,

дорога там довга й широка

біліє, як мармур1, як сніг,

і ледве примітно для ока

рожевіє пінистий край;

то іскра заблисне, то згасне...

Ось промінь останній!.. Прощай,

веселеє сонечко ясне!

1. Мармур — тверда різнокольорова гірська порода, яку використовують для архітектурних і скульптурних робіт.

   

ПЛИНЕ БІЛИЙ ЧОВНИК

Плине білий човник, хвилечка колише,

хвилечка гойдає;

плине білий човник, вітер ледве дише,

ледве повіває.

 

Білії хмаринки, лебедині крила

угорі гуляють,

довгою стягою1, що зорю покрила,

місяця сягають.

 

Місяченько світло і рожеве, й срібне

кида-розсипає, і ряхтить,

і сяє світло теє дрібне,

як вогонь палає.

 

Геть далеко в морі кораблі видніють,

бачу здалеченька,

як виразно щогли2 тонкії чорніють

проти місяченька.

1. Стяга — смуга.

2. Щогла — високий стовп па судні для встановлення віт­рил, підняття прапора тощо.

 

СОСНА

З вітром весняним сосна розмовляла,

вічнозелена сосна.

Там я ходила і все вислухала,

що говорила вона.

 

Ой, не «зеленого шума» співала

вічно смутная сосна...

Ні, не «зеленого шума»!

Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.

 

Ранком зимовим діброва мовчала,

наче замерзла сумна,

тільки рясним верховіттям шептала

вічнозелена сосна.

 

Там я ходила і все вислухала,

що говорила вона, —

та не веселая дума

чулася в гомоні того «зеленого шума»!..

 

ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ ...

Хотіла б я піснею стати

у сюю хвилину ясну,

щоб вільно по світі літати,

щоб вітер розносив луну.

 

Щоб геть аж під яснії зорі

полинути співом дзвінким,

упасти на хвилі прозорі,

буяти над морем хибким.

 

Лунали б тоді мої мрії

і щастя моє таємне,

ясніші, ніж зорі яснії,

гучніші, ніж море гучне.

   

НАДІЯ

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро —

 

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

КОЛИСКОВА

Місяць ясненький

Промінь тихенький

Кинув до нас.

Спи ж ти, малесенький,

Пізній бо час.

 

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

 

Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися, —

Сон пропаде…

 

Місяць ясненький

Промінь тихенький

Кинув до нас…

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час.

 

У МАЛЕНЬКІЙ ХАТИНЦІ

У маленькій хатинці, у тихім куточку

Мати спить і дитина маленька.

У віконце одчинене линуть з садочку

Урочисті пісні соловейка.

 

Спить маленький; матусину руку щільненько

Обняли рученята дрібнії;

Перед ним красні мрії снуються легенько,

Невиразні, але чарівнії.

 

Раптом стихло усе… і з небес залунала

Пісня та чарівна янголина.

Тую пісню дитина крізь сон почувала, —

І всміхалася любо дитина.

 

СНІГИР ТА ЩИГЛИК

Снігирчик бідний у сильце1 попався,

а Щиглик-молодець,

той жвавий джиґунець2,

дививсь на його та сміявся:

 

— Оце так мудрагель з тебе!

Ну як-таки не вгледіти себе,

біди не встерегтись!

Щоб так в лиху попасти штучку,

як в ятір ловлять ту дурную щучку!

Се бачив я колись,

такого цілий вік боявся, —

ось бач, і не попався! —

Так Щиглик промовляє

та все собі стрибає.

 

Аж гульк!.. Ох, лишенько тяжке!

Се що таке?!

В якусь-то сіточку Щигол ускочив

(немов собі наврочив3!).

 

Тенера сінає і сяк і так,

не вирве ніжки вже ніяк!

Хоч борсався й мотався,

та в сіточці остався.

 

Ото тобі, козаче:

із лишенька чужого,

із горенька тяжкого

не смійся, небораче!

1. Сильце — капкан, тенета, сітка для ловлі птахів.

2. Джиґунець — баламут, легковажна людина.

3. Наврочити — заподіяти шкоди поглядом, словами чи діями.

 

ПІСЕНЬКА ВЕСНЯНОЇ ВОДИ

3 гір на долину

біжу, стрибаю, рину!

Місточки збиваю,

всі гребельки зриваю,

всі гатки, всі запруди,

що загатили люди, —

бо весняна вода,

як воля, молода!

 

МАМО, ІДЕ ВЖЕ ЗИМА

«Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема.

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?» —

В неньки спитала дитина.

 

«Ні, не кожна, — одказує мати, —

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, —

Ще зосталась пташина маленька».

 

«Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?»

 

«Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна».

 

«Мамо, ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі, —

Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач — розспівалися як!»

 

«Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати».

 

«Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!»

 

«Спів пташині потіха одна, —

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна».

 

 

 




Переглядів: 506
2.09.2021 -

Категорія: поезія

Коментарії до Поезія (Леся Українка):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера