ЛІТО КРАСНЕЄ МИНУЛО

Діти нудяться в хатині,

Нудять, нарікають:

— І нащо зима та люта? —

Все вони питають.—

Он все поле сніг завіяв,

Хоч не йди із хати!

У замкнуті дивись вікна,

Ніде й погуляти!

Сніг з морозом поморозив

Всі на полі квіти...

Десь зима та не скінчиться! —

Нарікають діти.

Ждіте, ждіте, любі діти!

Літо знов прилине,

Прийде мила годинонька.

Як зима та згине,

І заквітне ваше поле,

І зазеленіє,—

Знов його весна прекрасна

Квіточками вкриє.

ВЖЕ СОНЕЧКО В МОРЕ СІДА

Вже сонечко в море сіда;

у тихому морі темніє;

прозора, глибока вода,

немов оксамит, зеленіє.

На хвилях зелених тремтять

червонії іскри блискучі

і ясним огнем миготять,

мов блискавка з темної тучі.

А де корабель ваш пробіг,

дорога там довга й широка

біліє, як мармур¹, як сніг,

і ледве примітно для ока

рожевіє пінистий край;

то іскра заблисне, то згасне...

Ось промінь останній!.. Прощай,

веселеє сонечко ясне!

^{1. Мармур — тверда різнокольорова гірська порода, яку використовують для архітектурних і скульптурних робіт.}

ПЛИНЕ БІЛИЙ ЧОВНИК

Плине білий човник, хвилечка колише,

хвилечка гойдає;

плине білий човник, вітер ледве дише,

ледве повіває.

Білії хмаринки, лебедині крила

угорі гуляють,

довгою стягою¹, що зорю покрила,

місяця сягають.

Місяченько світло і рожеве, й срібне

кида-розсипає, і ряхтить,

і сяє світло теє дрібне,

як вогонь палає.

Геть далеко в морі кораблі видніють,

бачу здалеченька,

як виразно щогли² тонкії чорніють

проти місяченька.

^{1. Стяга — смуга.}

^{2. Щогла — високий стовп па судні для встановлення віт­рил, підняття прапора тощо.}

СОСНА

З вітром весняним сосна розмовляла,

вічнозелена сосна.

Там я ходила і все вислухала,

що говорила вона.

Ой, не «зеленого шума» співала

вічно смутная сосна...

Ні, не «зеленого шума»!

Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.

Ранком зимовим діброва мовчала,

наче замерзла сумна,

тільки рясним верховіттям шептала

вічнозелена сосна.

Там я ходила і все вислухала,

що говорила вона, —

та не веселая дума

чулася в гомоні того «зеленого шума»!..

ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ ...

Хотіла б я піснею стати

у сюю хвилину ясну,

щоб вільно по світі літати,

щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

полинути співом дзвінким,

упасти на хвилі прозорі,

буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

і щастя моє таємне,

ясніші, ніж зорі яснії,

гучніші, ніж море гучне.

НАДІЯ

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро —

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

КОЛИСКОВА

Місяць ясненький

Промінь тихенький

Кинув до нас.

Спи ж ти, малесенький,

Пізній бо час.

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися, —

Сон пропаде…

Місяць ясненький

Промінь тихенький

Кинув до нас…

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час.

У МАЛЕНЬКІЙ ХАТИНЦІ

У маленькій хатинці, у тихім куточку

Мати спить і дитина маленька.

У віконце одчинене линуть з садочку

Урочисті пісні соловейка.

Спить маленький; матусину руку щільненько

Обняли рученята дрібнії;

Перед ним красні мрії снуються легенько,

Невиразні, але чарівнії.

Раптом стихло усе… і з небес залунала

Пісня та чарівна янголина.

Тую пісню дитина крізь сон почувала, —

І всміхалася любо дитина.