Поезія (Леся Українка)
ЛІТО КРАСНЕЄ МИНУЛО
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
— І нащо зима та люта? —
Все вони питають.—
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти...
Десь зима та не скінчиться! —
Нарікають діти.
Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька.
Як зима та згине,
І заквітне ваше поле,
І зазеленіє,—
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.
ВЖЕ СОНЕЧКО В МОРЕ СІДА
Вже сонечко в море сіда;
у тихому морі темніє;
прозора, глибока вода,
немов оксамит, зеленіє.
На хвилях зелених тремтять
червонії іскри блискучі
і ясним огнем миготять,
мов блискавка з темної тучі.
А де корабель ваш пробіг,
дорога там довга й широка
біліє, як мармур1, як сніг,
і ледве примітно для ока
рожевіє пінистий край;
то іскра заблисне, то згасне...
Ось промінь останній!.. Прощай,
веселеє сонечко ясне!
1. Мармур — тверда різнокольорова гірська порода, яку використовують для архітектурних і скульптурних робіт.
ПЛИНЕ БІЛИЙ ЧОВНИК
Плине білий човник, хвилечка колише,
хвилечка гойдає;
плине білий човник, вітер ледве дише,
ледве повіває.
Білії хмаринки, лебедині крила
угорі гуляють,
довгою стягою1, що зорю покрила,
місяця сягають.
Місяченько світло і рожеве, й срібне
кида-розсипає, і ряхтить,
і сяє світло теє дрібне,
як вогонь палає.
Геть далеко в морі кораблі видніють,
бачу здалеченька,
як виразно щогли2 тонкії чорніють
проти місяченька.
1. Стяга — смуга.
2. Щогла — високий стовп па судні для встановлення вітрил, підняття прапора тощо.
СОСНА
З вітром весняним сосна розмовляла,
вічнозелена сосна.
Там я ходила і все вислухала,
що говорила вона.
Ой, не «зеленого шума» співала
вічно смутная сосна...
Ні, не «зеленого шума»!
Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.
Ранком зимовим діброва мовчала,
наче замерзла сумна,
тільки рясним верховіттям шептала
вічнозелена сосна.
Там я ходила і все вислухала,
що говорила вона, —
та не веселая дума
чулася в гомоні того «зеленого шума»!..
ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ ...
Хотіла б я піснею стати
у сюю хвилину ясну,
щоб вільно по світі літати,
щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі
полинути співом дзвінким,
упасти на хвилі прозорі,
буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії
і щастя моє таємне,
ясніші, ніж зорі яснії,
гучніші, ніж море гучне.
НАДІЯ
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро —
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
КОЛИСКОВА
Місяць ясненький
Промінь тихенький
Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький,
Пізній бо час.
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися, —
Сон пропаде…
Місяць ясненький
Промінь тихенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час.
У МАЛЕНЬКІЙ ХАТИНЦІ
У маленькій хатинці, у тихім куточку
Мати спить і дитина маленька.
У віконце одчинене линуть з садочку
Урочисті пісні соловейка.
Спить маленький; матусину руку щільненько
Обняли рученята дрібнії;
Перед ним красні мрії снуються легенько,
Невиразні, але чарівнії.
Раптом стихло усе… і з небес залунала
Пісня та чарівна янголина.
Тую пісню дитина крізь сон почувала, —
І всміхалася любо дитина.



Категорія: поезія