Ми довго чекали Великодня. Дивилися на іній — уявляли білий вишневий цвіт.

     Вербної неділі принесли з церкви освячену лозу. Хльоскали нею тата, маму, братиків, сестричок — так проганяли зиму, приказуючи: «Не я б'ю, лоза б'є... За тиждень — Великдень. Недалечко червоне яєчко!»

     Чекали Великодня...

     І от урочисто у церкві задзвонили дзвони. Зійшло веселе весняне сонечко й сповістило рясним промінням: «Христос Воскрес!» Надворі розтанула крига. З'явилася зелена травиця й тихо шелестить: «Христос Воскрес!»

     Вмиваймося, милі хлопчики й дівчатка, і притулюймо до щічок червоне яєчко, щоб завжди бути гарними. Перехрестімося до Ікони, помолімось «Отче наш» і сідаймо до святкового столу, сказавши всім, хто в хаті:

— Христос Воскрес! Пообідавши, всі виходьмо з хати, хай невидимо увійдуть до неї наші родичі, яких вже нема на білому світі, й теж покуштують великодніх страв.

    Винесімо худібці та птиці крихітки свяченої паски і прокажімо:

— Христос Воскрес! Радіймо, що з воскресінням Христа настала весна, і

сподіваймося, що вона принесе нам щастя.

     Вітаймося з усіма, кого стрінемо, словами: «Христос Воскрес!»

     А як нас привітають, відповідаймо: «Воістину Воскрес!».