ВАРЕНИКИ В СМЕТАНІ (Ніна Куфко) п'єса-казка
Дійові особи:
Лисиця. Дівчина.
Ведучий 1. Ведучий 3.
Ведучий 2. Звірята-гості.
Дівчата. Парубки.
Дія І
Хатка Лисички. Дерева. Кущі. Стіл у садочку.
В е д у ч и й 1 Де Київ наш стоїть сьогодні,
колись у сивій давнині був ліс.
Над ним глибінь Господня
ховала яр у пелені.
А за горами в квітах луки,
і ручаї, і тихий став...
Всю цю красу в могутні руки
Славутич, батько наш, узяв.
Природа кликала людину,
земля просила: «Оселись...».
І через яр вузькі стежини
з гори на гору простяглись.
В яру дзюрчала срібна річка,
вмиваючи на дні янтар1,
тяглись стежини до водички
навперехрест крізь темний яр.
Тому ще здавна старожили2,
що там за тих часів були,
ті, що по воду вниз ходили, —
той яр Хрещатим нарекли.
Так-от, жили в яру звірятка
малі. А хижих не було.
І кожне мало свою хатку:
хто нірку, ну а хто дупло.
А у Лисички на узгір'ї —
домок, доріжка до дверей,
чистеньке, затишне подвір'я —
все так, неначе у людей.
Вона ж така хазяйновита,
без діла й хвильки не сидить:
серветки хрестиком розшиті,
порядок в хаті, все блищить.
Найбільш за все гостей любила,
усіх бажала запросить.
В той день і смажила, й варила,
Щоб якнайкраще пригостить.
Таку вже мала насолоду
дивитися, як всі їдять,
при цьому мають ще й нагоду
її гостинність прославлять.
Музика. Лисичка носить на стіл посуд, серветки, пританцьовує, клопочеться, заводить до садочка різних звірят-гостей.
Ось кличе зайчика малого,
і оленя, і хом'ячка,
ще й лиса кволого, старого,
і вивірку, і їжачка.
Міркує, радісна й щаслива.
Л и с и ц я Зготую борщику для них,
на друге — курочку в підливі,
та ще й горішків лісових.
В е д у ч и й 1 Ще й меду в мисочку налляла,
ложки й виделки аж блищать...
Зібрались гості, посідали,
понюхали... і не їдять.
Щоправда, вивірка хвостата,
вхопила лиш один горіх...
Всі повиходили із хати,
й Лисичка вийшла на поріг.
Так їй одразу стало журно —
не з'їв нічого жоден гість.
Лис бормотів, що кухар дурник
і сам всього того не з'їсть.
Л и с и ц я То це, виходить, він про кого?
Невже про мене, на біду!
Більш не закличу я старого,
собі я іншого знайду.
Музика. Лисичка ходить. Зустрічає звірят, заводить до садочка, садовить на лавочку.
В е д у ч и й 1 Кабанчики зустріла й жабку,
та знов отих, що вже були,
ще з річки пташечку оляпку —
усіх просили, щоб прийшли.
А скільки страв приготувала!
До супу всипала пшона,
нарізала тоненько сала,
гречаників, ще й кавуна...
Знов гості всілися до столу,
серветку кожний зав'язав.
Вона ж вклонилася додолу.
Л и с и ц я Обідайте, що Бог послав.
В е д у ч и й 1 І знов понюхали — та й годі...
Ніхто і рота не розкрив,
лише кабан зрадів нагоді
і все, що там було, поїв.
Сумує Лиска. Сіла й плаче...
Л и с и ц я Не цих покличу, а бобра,
ще качура і жирну качку,
лелеку, видру і тхора.
В е д у ч и й 2 Зробила тісто у коритці,
з яєчками, на молоці —
все за рецептом, як годиться,
й спекла рум'янії млинці.
Розклала по мисках барвистих,
чекає на гостей, сидить.
Л и с и ц я Невже й оце не будуть їсти?
Тоді не знаю, що робить!
Музика. Гості заходять, сідають.
В е д у ч и й 2 Прийшли, до столу посідали,
носи від пари відвели,
і навіть не покуштували,
знялись і мовчки відійшли.
Чого ж бажають наші гості?
Чому нічого не їдять?
Лисичці зрозуміть непросто,
що треба ще приготувать...
Музика. Лисичка зажурена ходить між кущами.
Пішла до річки, сіла в зіллі,
аж чує, хтось по воду йде.
Про свято дивне — про весілля —
розмову радісну веде.
Музика. Заходять троє дівчат з відрами.
Ось ближче підійшли дівчата,
їх голосочки, наче спів.
Д і в ч и н а Приходь увечері до хати,
побачиш — надішле сватів.
Ми сядемо усі до столу,
а мати їсти принесе.
Свати Іванко та Микола
розповідатимуть про все.
Дівчата виходять.
В е д у ч и й 2 Лисичка вуха нагострила.
Л и с и ц я Піду, побачу, як їдять,
що їхня мати наварила,
як буде страви подавать.
В е д у ч и й 2 Подумала: «Знайду дорогу...».
Вслід за дівчатами бігом.
І опинилась за порогом
та й заховалась під столом.
Дія II
Княжі покої, килими, зброя, великий стіл, під столом Лисиця.
В е д у ч и й З Князь Кий там жив, у тій оселі, —
тоді він княжив в тих краях.
На стінах зброя аж до стелі
та списи, що були в боях.
Сагайдаки1 та гострі стріли,
і перли, й золото блищить,
ослони2 оксамитом вкрили —
багатство княже не злічить.
Принишкла під столом Лисичка.
Аж ось з братами входить Кий,
Щек, і Хорив, і їх сестричка
Світ-Либідь — промінь золотий.
Йдуть люди — воїни завзяті,
дівчата молоді прийшли,
до столу посідали в хаті,
цікаву бесіду вели.
Музика. Заходять гості, сідають до столу.
Зайшли Іванко та Микола,
через плече в них рушники,
їх теж покликали до столу —
ой, балакучі парубки!
Та що Лисиці ті розмови?
Вона того не визнає,
щоб слухати чуже. Їй знову
дізнатись треба про своє.
Що на столі? Чи все смачненьке?
Як подано? Чи всі їдять?
І вздовж чобіт повзе тихенько,
та щільно всі рядком сидять.
Але знайшлась мала щілина —
сидів худенький чоловік —
залізла, сіла на коліна,
то був Микола-жартівник.
Лисичка (з’являється між гостей).
Микола сумніву по має,
подумай: «Скільки ж тут собак».
Весело щось розповідає,
і всі сміються хтозна-як.
Аж ось і страви довгождані
на стіл несуть. А поміж них
були вареники в сметані:
великі, білі і смачні.
Замовкли всі, ніхто ні слова,
бо час вареників настав,
ласує кожний знову й знову
найкращу з українських страв.
Лисичка також попоїла,
а потім із колін звелась
і до хатинки в яр побігла,
вареники ліпить взялась.
У с і в е д у ч і Таке-от трапилось нівроку,
до нас в старих піснях дійшло.
Але ж повірте: в давні роки
все так точнісінько було.
1. Янтар — скам'яніла смола хвойних дерев (найчастіші жовтого кольору).
2. Старожили — люди, які багато років живуть в одному місці.
3. Сагайдак — шкіряна сумка або дерев'яний футляр для стріл.
4. Ослін — переносна лава для сидіння, різновид меблів.
Категорія: поезія