Були собі Лисичка і Журавель. Зустрілися вони якось у лісі. Та такі стали приятелі!

Кличе Лисичка Журавля до себе в гості:

— Приходь, Журавлику! Приходь, лебедику! Я для тебе — як для себе.

    От приходить Журавель на ласкаві запросини. А Лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:

— Пригощайся, Журавлику! Пригощайся, лебе­дику!

    Журавель до кашки. Стукав, стукав дзьобом по тарілці — нічого не вхопить.

    А Лисичка як узялася до страви — лизь та лизь гарненько язиком, аж поки сама всю кашу не вили­зала. А тоді до Журавля мовить:

— Вибачай, Журавлику, — що мала, тим тебе й пригощала, а більше немає нічого.

— То спасибі ж, — мовить Журавель. — Приходь же, Лисичко, тепер до мене в гості.

— А прийду, Журавлику! Прийду, лебедику!

    На тому й розійшлися.

    От уже Лисичка йде до Журавля на гостину. А Жу­равель наварив такої смачної страви! Узяв і м'яса, і картопельки, і бурячків. Покришив дрібненько, склав у глечик із вузькою шийкою та й каже:

— Пригощайся, люба приятелько, не соромся!

    От Лисичка до глечика — голова не влазить! Во­на сюди, вона туди, вона і лапкою — не витягне. Крутиться Лисичка, скаче, у глечик зазирає, нюхає... А Журавель не гуляє: усе дзьобом у глечик, усе у глечик. Помаленьку-помаленьку — та й поїв, що наварив. А тоді й каже:

— Оце ж вибачай, Лисуню, що мав, то тим і при­гощав. Та вже більше нічого не маю на гостину.

    Ох і розгнівалася ж Лисичка! Так розсердилася, що й подякувати забула. Відтоді Лисичка не прияте­лює із Журавлями.