• Появі жувальної гумки ми маємо завдячу­вати мексиканцям. Вони любили жувати за­стиглий сік хвойних дерев. А переселенці з Європи перейняли в них цю звичку. Проте вдосконалили жувальну гумку, змішавши смолу хвойних дерев із бджолиним воском. Тепер жуйку вживають у різних куточках світу. І склад її зовсім змінився. Та батьківщиною жувальної гумки все ж є Мексика.

• Першу ручку винайшли у Стародавньому Єгип­ті. У мідному стержні містилася тоненька тростин­ка, наповнена темною рідиною. Рідина текла вниз по тростинці до її загостреного кінця і залишала темний слід. Згодом почали писати розщепленим гусячим пе­ром. Потім його замінили на сталеве. У сучасної кулькової ручки немає пера. Воно замінене кулькою — маленькою і дуже міцною. Вона міститься в кінчику стержня. Кулька весь час змащується пастою і, ковзаючи по паперу, залишає слід. Але, хоч би як змінювалася ручка, вона завжди залишалася ручкою — тим, що ми тримаємо в руці.

• Найпершу у світі машину для прання білизни створив американський винахідник Джеймс Кінг. Вона була з ручним приводом. Сучасні пральні машини — автоматизовані. Вони здійснюють прання за встановленою програмою.

• Відому всім комп'ютерну мишу винайшов амери­канець Дуглас Енгельбарт. Перша миша складалася з дерев'яного кубика на коліщатках з однією кноп­кою. Її довгий провід нагадував хвіст миші. Тому пристрій дістав таку назву.

• Американець Мартін Купер створив перший мо­більний телефон. Він важив понад кілограм. Ні дисплея, ні додаткових функцій не було. Тепер цей апарат важить близько ста грамів і дає змогу телефонувати, слухати музику, фотографувати, знімати відео, спілкуватися по інтернету і багато іншого. Цей пристрій уже став звичним кишенько­вим комп'ютером.

•  Більш як сто років тому в Америці знайшли зо­лото, там почалася «золота лихоманка». У селищі зо­лотошукачів жив хороший кравець. Якось до ньо­го звернувся один із мешканців селища. Він по­просив пошити міцні штани, щоб у кишені можна було насипати побільше золотого піску. На дру­гий день штани були готові. Кишені для міцнос­ті кравець прошив шкірою, а по кутиках набив заклепки. Це були перші джинси.

• Перший гелікоптер – літальний апарат, що може підніматися в по­вітря без розбігу і вертикально приземлятися, а також зависати в повітрі – винайшов  київський конструктор Ігор Сікорський. Це відбулося майже сто років тому. Життя винахідника склалося так, що з України він пе­реїхав до Америки, де розробляв усі свої винаходи.   

• Данець Оле Кірк Крістіансен за професією був теслею. У 1932 році він заснував компанію, яка займалася виготов­ленням дерев'яних предметів: драбин, стільців, іграшок. Через два роки компанія отримала назву LEGO. Це слово утворене з двох данських слів Leg GOte — «грайся добре», а в перекладі з латини означає «я складаю».  У середині двадцятого століття засновники компанії LEGO батько і син Оле Кірк та Готфрід Кірк Крістіансени створили новий тип іграшок. Ідея створити з пластикових кубиків конструктор виникла у Готфріда після розмови з підприємцем, який стверджував, що у виробництві дитячих іграшок бракує системності. Чому б дітям до гри не додати творчості? Він вирішив, що дітям не обов'язково гратися лише готовими забавками, а варто запропонувати малюкам інструменти для втілення їхніх фантазій.  Так з'явився універсальний конструктор LEGO (лего), яким захоплюється вже не одне покоління дітей. Оле Кірк Крістіансен та його син Готфрід, придбавши у 1946 році спеціальну машину, почали виготовляти пласти­кові кубики. Після серії експериментів вони створили перший конструктор. Однак до успіху було ще далеко. Перешкоджали техно­логічні труднощі. Довелося тривалий час удосконалювати кубики, щоб вони надійно кріпилися одні з одними. Нових іграшок остерігалися продавці. Вони були переконані, що пластикова іграшка ніколи не замінить дерев'яну. На той момент компанія LEGO виготовляла близько 200 видів іграшок, але Готфрід вирішив зосередитись саме на пластикових кубиках. Так у 1955 році був створений перший комплект LEGO, з якого діти могли скласти міський пейзаж. Конструктор LEGO отримав чимало міжнародних премій та нагород. Його заслужено називають одним із найважливі­ших винаходів 20-го століття.

• Одного разу американка Мері Андерсон їхала в трамваї. Був зимовий день 1902 року, дув сильний вітер і йшов сніг, який налипав на лобове скло трамвая. Розгледіти дорогу було неможливо. Щоб очистити скло, водій щоразу відсував стулку (лобове скло у той час не було суцільним). Через прочинену кватирку пасажирів засипало снігом. За кілька хвилин сніг знову налипав на скло. У Мері з'явилася ідея, як керувати очищенням лобового скла з водійської кабіни. Ці думки на­стільки захопили жінку, що вона почала малювати пристрій на запітнілому склі трамвая. Приїхавши додому, Мері засіла за креслення. Через рік склоочисник Андерсон був готовий. Він скла­дався з каучукової щітки, що кріпилася до дерев'яного важе­ля, розміщеного в кабіні водія. Для того щоб прибрати сніг і лід зі скла, водій просто повертав важіль. Передбачалося, що пристрій працюватиме лише взимку. Навесні його можна було знімати. Проте на початку цей винахід не мав успіху. Схожі на сучасні склоочисники (двірники) створила компанія Sloan & Lloyd Barnes у 1911 році.

• Справжні скляні дзеркала почали виготовляти п'ятсот років тому у Венеції. Коштували вони дуже дорого. Цікаво, що маленькі шматочки дзеркал французькі красуні носили як намисто. Заправляли у високі, хитромудрі зачіски, нашивали на святкове вбрання.

• Перші світлофори мали три кольори і з'яви­лися близько ста років тому. Але вони значно від­різнялися від сучасних світлофорів. Це були великі до­шки, пофарбовані у три кольори. До їхньої поверхні кріпилася велика стрілка. Вона рухалася з одного ко­льору на інший. Стрілка вказувала, який саме колір слід брати до уваги. Її важко було розгледіти здалеку. Тому водії часто помилялися, не розуміючи, на який колір вона вказує.

На сучасних світлофорах засвічуються кольорові вог­ні, які добре видно здалеку.

Прародичами¹ світлофорів були звичайні прапорці. Їх використовували залізничники, коли керували рухом по­їздів. Таких прапорців було три: червоний (заборона), жовтий (обережно), зелений (рух).

^{1. Прародичі — давні родичі.}

• Історія пилососа почалася на початку XX століття в Лондонському мюзик-холі. Тут для розваги публіки демонстрували нещодавно винайдену машину, яка видувала хмари пилу зі старих килимів. У перших рядах люди закашлялися. А один глядач на ім'я Губерт Бут порадив не видувати пил з килимів, а навпаки — всмоктувати…. Першу дієву модель пилососа Губерт Бут створив у 1901 році. Пилосос працював на бензині, був громіздким і шумним, тому його припарковували біля узбіччя, а господині виносили килими для чищення на вулицю, або шланг для всмоктування пилу подавали в помешкання через вікно. Відтоді збігло чимало літ, і пилососи зазнали значних змін: ставали легшими, потужнішими, зручнішими. Існує навіть пилосос-робот, який самотужки прибирає дім. Він «зазирає» в усі куточки помешкання, розпізнає стіни, кутки, сходи і, прибравши дім, повертається «відпочити» на своє місце.

• Брати Монгольф'є, Жозеф і Етьєн, заможні і шановані городянами, володіли паперовою фаб­рикою. Коли містом розлетілися чутки, що фабриканти дивачать: виготовляють величезні паперові міхи і напов­нюють їх димом. І наче ті міхи навіть злітають у повітря, брати призначили перший політ кулі на 5 червня. Посередині велика куля з тканини була скріплена цупким поясом, від якого відходили мотузки, за які тримали кулю, наповнюючи її димом. У призначений день на площі розпалили багаття, щоб тканину наповнити гарячим димом. Коли гаряче повітря почало наповнювати оболонку, тканина стала здійматися над землею, виросла велетенська повітряна куля з промовистим надписом «До зірок!», яка відірвалася від землі й здійнялася в небо під самісінькі хмари. Коли тепле повітря в ній охолонуло, куля почала повільно, як парашут, спус­катися. Трапилося це 1783 року у французькому містечку Анноне.

• Кросівки створили після закін­чення Другої світової війни брати Адольф і Ру­дольф Дасслери — засновники сучасних фірм Adi­das і Puma. Вони використали для їхньої верхньої частини паруси­нову тканину, а підошву виготовили з непотрібних гумових покришок. А знаменита компанія Google разом із Adidas ство­рили «балакучі» кросівки. Динамік міститься в язичку, а на місці шнурків — плата керування. Це взуття віддає двісті п'ятдесят команд і порад. Озвучення залежить від положення тіла і ніг

• Подружжя Гендлер зі США мало невелику фірму з ви­робництва іграшок. Пані Гендлер помітила, що їхній маленькій дочці Барбарі найбільше подобаються паперові ляльки-дівчата. А в ті часи в магазинах можна було ку­пити тільки ляльок-дітей. Пані Гендлер вирішила зробити пластмасову ляльку, схожу на дорослу жінку. А ще — великий гардероб для неї. На честь дочки вона назвала ляльку Барбі. Блакитноока, струнка, з блискучим білявим волоссям і в чорно-білому смугастому купальнику. Такою понад 60 років тому була знаменита лялька. Вона принесла шалений прибуток своїм творцям. Однак за її розробку та пробну партію їм довелося закласти будинок і машину.