«Україна в огні»

ПЛАН:

1) Сюжет.

2) Трагедійний образ України в кіноповісті Довженка «Україна в огні»

3) Жіночі образи в кіноповісті «Україна у вогні»

 

 

    1.  Сюжет:

Знайомимось з родиною Запорожців, в якій проводжають синів на фронт, сини ще не встигнуть роз'їхатися, як почнеться бомбардування, під час якого вбито Савка, поранено матір. Інщі хлопці встигають втекти. Олеся запрошує переночувати з собою Василя, з яким ще не знайома, боячись знущань німців, хлопець, вагаючись, погоджується.

Німці захоплюють село, тепер головні у селі  полковник  Ернст фон Крауз та його син  Людвіг Крауз, такий жорстокий, що його навіть батько побоюється. Політика молодого Крауза - налаштувати українців один проти одного, тому він обирає поліцію, старосту та начальника поліції з односельців. Лаврін Запорожець в старостах і складає список молодих людей, яких мають забрати на роботи в Німеччину. Олеся в той список спочатку не потрапляє, але односелці дорікають і дівчина їде з України.Хоча Лавріном Була запланована втеча молоді за допомогою партизан, але не склалось. Чоловіка за його зраду покарано, заарештовано, але він звільняється разом з односеляцями.Вони вбивають молодого Крауза, за що старий полковник спалив село.

- Приїзд партизанів у село, на чолі з Романом Запорожцем.

- Торг у Німечині українськими дівчатами - Олеся потрапляє до дружини Краузера.

- Спогади Василя про Олесю.

- Втеча Олесі, іі тяжкий шлях до рідного села, зустріч з Христею.

- Знайомство з  куміром Крауза - фюрером. Страта Кауза.

- Бій та перемога.

"Роман Запорожець з батьком в'їжджав у рідне спалене село. За ними їхав обоз, поранені кричали «ура» і плакали від радості.

Бійці величали артилеристів Кравчини, які були поранені, але щасливі, що виконали свою величну місію.

Олеся стояла біля криниці з відрами. Проходило військо на захід. Бійці пили воду і весело дякували.

Дівчині хотілося бігти шукати Василя, але щось їй підказувало, що він сам прийде до неї. І він прийшов. «Це був він і не він... Щось було в ньому інше, щось незмірне, невимовне». Василь теж був вражений її зміною і сказав: «Яка ти красива!» — гладячи її сиву голову.

До спаленої хати прийшли Лаврін, Роман, Іван Запорожець. Не було тільки серед них матері, діда Демида, Савки, Григорія... Стали укупі коло печища і заспівали улюблену материну пісню:

Ой піду я до роду гуляти, Таж у мене увесь рід багатий...

Вранці Олеся знов проводжала на війну весь свій рід".

 

     2.Трагедійний образ України в кіноповісті Довженка «Україна в огні»

Україна… За фольклорною та літературною традицією перед нашим внутрішнім зором постають «тихі води, ясні зорі». Та не такою бачимо нашу землю у кіноповісті О. П. Довженка. Сама назва-метафора «Україна в огні» налаштовує на печаль і гнів, на сприйняття великої народної трагедії. Епітети «кривава», «попалена», «розбита», «поруйнована», «обездолена в загравах пожеж» доповнюють «портрет» України, знесиленої більшовиками і сплюндрованої фашистами. 
  Укотре вже упродовж своєї історії наша Україна ставала руїною. Хіба можна спокійно читати ось такий опис: «Високе полум'я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом'яні пласти огню, немов душі українських розгніваних матерів, літали в темному димному небі і згасали далеко в пустоті небес... Горіло все.;. Усе загинуло... Не стало ні хат, ні садків, ні добрих лагідних людей. Одні тільки печі біліли серед попелу... Нікому було ні плакати, ні кричати, ні проклинати». 

  Картин пожеж і вогню в кіноповісті багато, і перед нашим «духовним зором виникла вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких протирічивих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля». 
  Образ України постає не лише в безпосередніх описах, а й у ліричних звертаннях, які інколи так нагадують «Слово о полку Ігоревім»: «О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров'ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися... 
  Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилось по недобитих вокзалах». «І все ж Україна — прекрасна»,— доводить нам автор. Прекрасна, як мати о будь-якій порі. О. Довженко знаходить у собі сили побачити й за таких обставин красу. У його творі багато описів-краєвидів різної пори — ранкової, полуденної, передвечорової, вечірньої і нічної. Ось один із таких чудових пейзажів: «Світало. Зайшов уже місяць, і зорі погасли давно... Невмирущі соняшники повертали свої мрійні голови на схід сонця. Було тихо скрізь, так тихо-тихо, і тільки далеко десь гуло важким радісним громом». 
   Але природа нашої вітчизни — це не лише пречудові краєвиди, а й сама земля, чорнозем, який гітлерівці вивозили вагонами до Німеччини. Недаремно Крауз-старший говорить своєму синові: «Цю землю можна їсти. На! їж!» У кіноповісті землею клянеться колишній поліцай, що перейшов до партизанів: «Клянуся святою рідною нашою землею! От щоб я подавився нею, гляньте! — він почав їсти землю, обливаючи її сльозами». Такій клятві, мабуть, можна вірити. І Христя Хутірна клянеться командирові партизанського загону святою своєю землею. 
   Але Україна — це насамперед українці. Які ж вони у кіноповісті? Працьовиті, відвалені, мужні, співучі, терпеливі, з одвічним потягом до краси. Разом із тим столітні пута рабства привчили їх до покірності, політичної безграмотності та байдужості, страху. їх не вчили власної історії, тому не стали в пригоді у боротьбі проти ворога ніхто «із славних прадідів, великих воїнів». 

  Навіть фашистські офіцери дивуються: «До чого народ зіпсовано. Все доносять...» Ернст фон Крауз говорить: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєшь, вони не вивчають історії... Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім'ї, дружби! ...У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників...» 
  України нема без пісні, тому пісня — складова її образу. Починається і закінчується кіноповість саме піснею «Ой піду я до роду гуляти», і це, незважаючи на трагедійність твору, дає якусь надію, вселяє оптимізм у читача. У пісні «Усі гори зеленіють, тільки одна гора чорна» виливають «по степах, по горах, по долинах» свою тугу невільниці, яких везуть із Полтавщини до Німеччини. Олеся і Христя співають «Летіла зозуля через мою хату», посилаючи останній привіт рідній домівці з далекої дороги. Над табором полонених тихим чумацьким реквіємом по застреленій Мотрі Левчисі розносилась журлива «Не вернемось, чайко, ти матінко наша». Народна пісня супроводжує все життя героїв кіноповісті, є виразником їхніх дум, почувань і мрій. 
  Якою сміливою треба бути людині, щоб так мужньо і безкомпромісно описати народне лихо на рідній землі та його причини, не розкидаючи при цьому «серпочків і молоточків та зірочок», як радили «доброзичливці». 
 
Ніде в «Україні в огні» ми не знайдемо притаманного тогочасній літературі славослов'я владі, верховному командуванню і «мудрим вождям». 
  Тому цей твір мужній, вражаючий та унікальний, і ставить свого автора у ряд національних героїв України, її вірних синів. 

 

    3.  Жіночі образи в кіноповісті «Україна у вогні»

   Не випадкове ім'я головної героїні. Надзвичайно сильні українські жіночі характери під таким же ім'ям Олеся. Всі жіночі образи повісті трагічні, а образ Христі Хутірної серед них - самий трагичный, бо її привселюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду, за добре слово про свого чоло­віка, італійського офіцера.

   Олеся й Христя - два основних компоненти образа України: перша - її поетична душа, а друга - її трагічна доля. Виразність і емоційність образів дівчин підсилює материнське слово-плач

   Закінчується кіноповість так, як і починається - щасливою зустріччю хоча й поріділого, але богатого на гарних і сильних людей роду Запорожців. Знову лунає улюблена мамина пісня, хоча й без її мати загинула разом зі своїм селом. Тепер уже Олесеві, як охоронниці роду, прийде проводжати на війну свій рід: «А рано ранком Олеся знову проводжала на війну весь свій рід, щоб ніколи не подумали погані люди, що не був він щедрим на кров і вогонь, послані йому ганебною історією Європи».

   Коли Христю вели на. жахливе незаконне судилище, «вона ледве йшла. Всі її молоде тіло втратило свою силу й начебто тануло. Вона немов падала з великої висоти на землю в страшній свідомості, що парашут за спиною не розчинився й уже тепер їй не зупинитися, не крикнути, не покликати. Земля невблаганно тягла неї до себе».

Дружну, працьовиту сім'ю розсіяла війна. У перші ж дні вона забрала життя в сміливого, але безрозсудного Савки, ранила мати, кинула у вир боїв синів. Батька Лаврентія Запорожця очікувало гірше смерті - обвинувачення в зрадницькому, тому що він на прохання суспільства став старостою. Примушував людей орати землю, тягнучи ярмо замість коней, щоб більше злі були, не корилися ворогові і йшли в партизани. Склав список найкращих сільських хлопців і дівчин для відправлення в Німеччину, додавши при цьому знак партизанам, які могли звільнити молодь. Селяни вирощували хліб, худобу, але все це десь зникало.

Усе жінки зображені автором з великою симпатією, і Олеся найближча його серцю: очевидно, це його ідеал української дівчини. Гарна й ошатна, невсипуща в роботі й скромна, цнотлива й співуча. Олеся «співала так голосно й так прекрасно, як не снилося, ні однієї припудренной артистці». Взагалі була «вона тонкою, обдарованою натурою, тактовної, гарної, працьовитої й бездоганно вихованої чесної родом». Більша патріотка своїх націй, Олеся глибоко переживає всенародне лихо - окупацію. Уражена нападом фашистів, притуливши руки до грудей, вона чисто по-женски викрикує: «Ой Боже мій! Що ж воно буде з нами?» З «нами» - це з родом, рідним селом, всією Україною. Уважаємо, що цей вигук болю вустами Олеси вирвався із грудей усього українського народу

Так з підсудної Христя стала обвинувачем свого судді й силою народної правди засудила його до вічної ганьби як людини Несправедливого, грубого й глибоко аморального, як прокурора окупаційного режиму

 

Не обійшов і дочка Олесю погана година, паплюжив по німецькому полоні. І нехай ніхто не запитує, якою ціною добралася вона додому. «Вона була вже й не гарна молода, не чорнява. У неї були сиве волосся й брудне.




Переглядів: 375
25.09.2017 -

Категорія: Реферати

Коментарії до «Україна в огні»:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера