1. Про поняття «Празька весна».

    Розпочалася в Чехословаччині в грудні 1967-го на пленарному засіданні Центрального комітету Комуністичної партії (ЦК КПЧ). Зазнала особливого розвитку у 1968 році, коли першим секретарем ЦК КПЧ став словацький комуніст Александер Дубчек, який запровадив низку реформ, що передбачали демократичні вибори, більшу автономію Словаччині, свободу слова і віросповідань, відміну цензури преси, зняття обмежень на поїздки за кордон, зміни в системі управління і функціонування промисловості й сільського господарства.

     Громадяни радо зустріли такі новації, що одразу відобразилось в активізації суспільного і культурного життя, а ці події дістали назву «Празької весни» -  доби послаблення політичної напруженості, яку ще називають «соціалізмом із людським обличчям».

2. Історична і правова оцінка дій держав Варшавського договору у період «Празької весни».

    «Празька весна» закінчилась опівночі з 20 на 21 серпня 1968-го, коли війська країн Варшавського договору на чолі з радянською армією увійшли на територію колишньої Чехословаччини, щоб зупинити розпочаті реформи.

     Вторгнення цих держав — Радянського Союзу, Німецької Демократичної Республіки, Польщі, Угорщини та Болгарії — було здійснено на підставі так званої березневої доктрини з метою зупинити демократичні процеси. Незадовго до вторгнення військ, Дубчек і Брєжнєв неодноразово влаштовували політичні зустрічі, але вони виявились безрезультатними.

   У ході операції, яку проводили війська країн Варшавського договору було введено 5000 одиниць військової техніки і близько 200000 солдат, незважаючи на відносно «мирні» начала - вбито 108 і поранено близько 500 цивільного населення Чехословаччини, замінено керівництво у ряді державних посад, припинено розвиток економічних та соціальних реформ, посилено контроль для придушення можливих виступів та протестів, репресивні дії щодо реформаторів, що у кінцевому результаті спричинило масовий виїзд громадян Чехословаччини на території інших держав.

   Представники окремих міжнародних спільнот та інтелігенція розглядали цю ситуацію, як вторгнення з неправомірним введенням військ на територію іншої держави, через що події 1968 року були гостро засуджені такими соціалістичними державами, як Румунія, Югославія, Албанія, КНР та низкою комуністичних партій країн Заходу. Радикальніші дії зі сторони інших держав не були здійснені.

    Яскравий наслідок загарбницької політики радянського керівництва - незважаючи на те, що більшість «союзницьких військ» полишили Чехословаччину до 16 жовтня 1968-го, значна їх частина залишилася як обмежений контингент радянських військ, тимчасово дислокований на цій території без визначення часових меж виведення. Термін «тимчасово дислокований» на практиці подовжили на 22 роки. Радянські військові формування були відкликані з Чехословаччини лише після зміни режиму в цій країні у 1989–1990 рр. З військового погляду - вторгнення було успішним, проте воно все ж не виконало початкового політичного завдання, оскільки не призвело до появи нового прорадянського керівництва в Чехословаччині у майбутньому.

    Схиляюсь до думки, що ситуацію можна було б вирішити у інший спосіб за умови лояльнішого ставлення радянського керівництва до реформ у Чехословацькому регіоні, а також – при наявності більш активної та рішучої позиції політичних сил останньої. Вважаю дії країн Варшавського договору 1968 року дещо загарбницькими і зі своєї сторони оцінюю, як неправомірне втручання у політичне та соціальне життя іншої держави, викликане бажанням радянського управління не втрачати авторитетність та впливовість у соціалістичному осередку країн Заходу.

Використана література

Інтернет.

Підручники.