Предмети рахувати дуже просто: один, два, три, чотири... Виміряти невелику відстань теж нескладно. Потрібно мати тільки якусь міру. Навіть тепер ми міряємо відстань так, як це робили первісні люди — рахуємо кроки.

    Набагато важче знайти міру для часу. Тут ані пальці, ані кроки не допоможуть. Міру треба було шукати в природі.

    Найдавнішим «годинником», який ніколи не зупиняється й не ламається, виявилося Сонце. Ранок, день, вечір, ніч. Не такі вже й точні міри, та первісній людині цього було досить. Потім люди навчилися визначати час більш точно: удень — по Сонцю, а вночі — по зірках.

   По Сонцю та зірках можна визначати час доби. Одначе по­трібні були й великі міри часу. Люди дуже давно помітили, що дні стають то коротшими — взимку, то довшими — влітку. Проміжок часу від одного літа до іншого — ось зручна велика міра. Нею користуємося й ми з вами. Ми її звемо рік.

    Тільки в давнину рік починали не взимку, а влітку. Початком року люди вважали найдовший за весь рік літній день — по-нашому 21 червня.

    А як розділити рік? На допомогу прийшов Місяць. Люди помітили, що від одного повного місяця до другого проходить майже тридцять діб. Так з'явилася ще одна міра часу — мі­сяць. Потім місяць стали ділити ще на чотири частини. Із цих чверток місяця народилися наші тижні. Отже, всі головні міри часу — добу, місяць та рік — люди перейняли у природи.

    Перший календар, схожий на нинішній, з'явився близько двох тисяч років тому.