Підійшов я до невеликої калюжі посеред поля. Аж ось біля моїх ніг, просто з-під землі, вилазить невеличке звіреня. Все мокре, чу­дернацьке, ще й насилу пересуває лапами. Воно ними, неначе веслами, по землі гребе.

    Чому ж це кріт опинився на поверхні? А, ясно, в чому справа. Його, небораку¹, несподівано залило водою під землею. От він і ви­стрибнув сюди. Знесилений, мокрий, змерз на повітрі.

    Взяв я крота в руки, обігрів трохи, виніс на горб і пустив. Він так моторно² зарився в землю, ніби туди пірнув. От техніка, га?

    А уявіть собі, що кротові треба було б усю землю зі своїх ходів викидати нагору. Так то ж цілі вагони. І куди він діває землю?

    Це питання зацікавило інженерів, які думали над проектом під­земного човна. Крота помістили в дерев'яний ящик з добре утрамбованою землею. І просвітили ящик рентгенівським промін­ням. Виявилося, що кріт спочатку дробить землю зубами, ніби свердлить її, і гребе сильними передніми лапами. Далі, за допомогою шиї, плечей і тих-таки передніх лап, впресовує, утрамбовує землю в стіни прогризеного ходу.

   Отак інженери вчились у крота.

1. Неборака — той, хто викликає співчуття.

2. Моторно — дуже швидко.