Навесні орел налаштувався мостити гніздо. Довго шукав годяще дерево і нарешті вибрав дуб — старий-престарий, грубезний та високий. Аж тут з-під землі виліз кріт і побачив, що орел будує гніздо на дубі. Знав кріт, що коріння дуба вже трухляве, і скоро дерево впаде на землю. Шкода йому стало, що орел марно працює, тож він підвів голову і сказав:

— Не мости на цьому дубі гніздо, бо у нього коріння гниле. Перша буря його повалить, і ти занапастиш своїх дітей.

    Орел розгнівався і згорда відповів:

— Твоє діло в землі порпатися, а не учити того, хто знає більше, ніж ти.

    Кріт на те йому відказав:

— Хоч ти, орле, і багато знаєш, та знати геть усе ніхто не може. Не хочеш послухати моєї ради — і не треба, проте потім пошкодуєш.

    Орел сердито заклекотів:

— Ще мені бракувало слухати поради такого сліпця, як ти!

    Кріт мовчки поліз під землю.

    Минув час. Вилупились орлята. Орел з орлихою не могли натішитися своїми дітками. І от одного дня знялася велика буря. Ліс зашумів, застогнав. Старий дуб, де було орлине гніздо, рипів-рипів і не витримав, упав на землю. Добре, що хоч на той час орленята вже літати навчилися, а то б розбилися. Та однаково орел з орлихою перелякалися за своїх діток, та й гніздо втратили. А орлята ще ж малі, їм треба домівки. А де тепер гнізда взяти? Тоді орел згадав про крота:

— Ех, дарма я не послухав крота! Не трапилось би такого нещастя. Недарма кажуть мудреці: не питай розумного, а питай бувалого.