Давно, дуже давно, коли ще звірами й птахами ніхто не правив, зійшлися вони в лісі на збори, щоб вибрати собі царя. Довго вони радились, хто ж ними правитиме.

    Нарешті леопард сказав:

— Виберімо лева! Ні серед птахів, ні серед звірів рівні йому немає. Немає такого дужого, як він.

    Усі звірі згодилися з леопардом, а птахи промовчали. Воно й не дивно: адже їм хотілося вибрати такого царя, щоб умів, як вони, літати. Зрештою виступив наперед орел і сказав:

— Хто не знає лева! Він дужий і розумний, але, на жаль, тільки на землі. А треба вибрати такого царя, який правив би нами і на землі, і в небі.

    Птахам сподобалася хитра пропозиція орла.

— Царем треба вибрати яструба, — озвався інший птах. — Він серед нас найдужчий і літає найкраще. Крім того, він може спуститися на землю й гострим дзьобом та кігтями вбити будь-якого звіра.

    Птахи знову закивали головами й ра­дісно закричали на знак згоди. Та звірі стояли на своєму: вони хотіли вибрати царем лева. Сперечалися, сперечалися звірі та птахи, поки й полаялись. Тільки кажани сиділи мовчки, не кричали й не сварилися. Вони ніяк не могли вирішити, на чий бік пристати, кого підтримати — птахів чи звірів. Бо хоч вони й уміли літати, як птахи, але ж яєць не клали, а дітей своїх годували молоком, як звірі.

     Розпочалася в лісі жорстока війна між птахами та звірами. Спочатку гору взяли звірі. Багато птахів полягло. Побачивши, що перемогли звірі, кажани відразу приєдналися до них і сказали:

— Усім вам ясно, шановні звірі, що ми не птахи. Бо хоч і літаємо, але яєць не кладемо, а дітей вигодовуємо молоком.

    Захоплені перемогою, звірі прийняли кажанів у свою сім'ю. Тим часом уцілілі птахи зібралися докупи й почали думати-гадати, як перемогти звірів.

— На землі ми звірів ніколи не переможемо, — сказав орел. — Загинемо всі, та й край. Треба напасти на них із неба.

    Так птахи й зробили. Яструб каменем кинувся на лева й виклював йому очі. Інші птахи гострими дзьобами та міцни­ми кігтями повбивали інших звірів. Коли птахи святкували перемогу, кажани сказали:

— Шановні птахи, хіба ж вам не ясно, що ми з вашого роду?! Щоправда, ми не кладемо яєць і вигодовуємо дітей молоком, як звірі, проте літаємо так само, як і ви.

    Захоплені перемогою, птахи прийняли кажанів у свою сім'ю.

    Довго ще воювали між собою звірі та птахи, поки нарешті уклали мир. Домовились, що в небі царюватиме яструб, а на землі — лев.

    Зібралися звірі та птахи на велике свято й заходилися співати й танцювати. Закортіло й кажанам повеселитися. Підлетіли вони до звірів, але ті загукали:

— Та ви ж не звірі, а птахи! От і йдіть до своїх!

    Злякалися кажани й поховалися в листі. Цілий день сиділи вони в схованці й вилетіли аж уночі, коли звірі та птахи поснули. Кажуть, кажани тому й не з'являються вдень, що бояться і звірів, і птахів.