На Рівненщині було колись місто славне, що звалося Пересопниця. У літописах воно згадувалося ще з дванадцятого століття. Та пронеслись над ним роки з війнами, вогнем і байдужістю... Там, де колись вирувало життя пересопницького князівства, на берегах тихої річки Стубли, розкинулось село. Біля нього де-не-де вгадуються залишки земляних валів, кам'яних мурів від укріплень, будов і фортець.

   Жили люди у цьому тихому селі й не знали давньої слави своєї рідної землі. Лише інколи викопували черепки стародавнього посуду, іржаві деталі зброї...

    1989 року завдяки зусиллям тих, кому не байдужі історія та культура краю, постав у центрі села пам'ятний знак. Надпис, вибитий на червоному граніті, розповідає нам ось про що.

    Місцевий монастир був не лише помешканням для вірян та притулком для скривджених, але й культурним, освітнім центром. Він мав чималу книгозбірню, театр, хорову капелу. Саме тут чотириста років тому було завершено велику і дуже важливу для всього народу України працю: перекладено з церковнослов'янської на тодішню староукраїнську мову Євангеліє. Відтоді українці мали можливість читати рідною мовою і розуміти зміст таких

простих і важливих істин, як «мир дому цьому», «не вкради», «шануй батька та матір своїх», «не заздри іншому», «полюби ближнього, як самого себе»... Рідне слово проникало в серця і душі. Здійснив цей переклад архімандрит цього монастиря Григорій, а переписувачем Першокниги був Михайло Саноцький. Це труд великий і виснажливий.

    Складається рукописне пересопницьке Євангеліє з 482 пергаментних аркушів, по-мистецьки оздоблених малюнками, заставками та чудовим рослинним орнаментом.

    Зараз Першокнига зберігається у Києві.