Серед пам'яток минулого Києва — знаменитий архітектурний комплекс XІ-XVIII сторіч Софія Київська. Його центральна споруда — Софійський собор, закладений в XI сторіччі з наказу київського князя Ярослава, якого за прихильність до наук народ прозвав Мудрим, на честь його перемоги над печенігами. Собор — не тільки неперевершений пам'ятник старовинної архітектури, а й меморіал воїнської слави наших предків.

   Починаючи з часів Ярослава, Софія стає важливим культурним центром східнослов'янської держави. У Софійському соборі був свій скрипторій, а також перша відома нам бібліотека, закладена Ярославом.

   Слід пам'ятати, що друкарських верстатів ще не було. У своєрід­них майстернях скрипторіях працювали переписувачі книг. Скриптори звичайно обладнували при княжому дворі, при монастирях А там, де книги переписувалися, там вони здебільшого й зберігалися.

    Досить часто київські князі бували фундаторами таких бібліо­тек. Про Ярослава літописець повідомляє: «Ярослав же... любив книги і, багато їх переписавши, поклав у церкві святої Софії, котру створив сам».

    Портрет князя, витесаний із кам'яної брили, встановлено вдяч­ними нащадками 1969 року в дворі заповідника напроти Софійсь­кого собору. Цей пам'ятник споруджено на честь заснування Яро­славом першої на Русі бібліотеки. На камені вирізьблено слова з літопису, який звеличує князя за те, що той «сіяв у серцях людей книжну мудрість», у літописі підкреслюється та «велика користь», яку дає людям книжне вчення.

     На жаль, ми не знаємо, які саме книги були в бібліотеці Ярос­лава, не знаємо й того, яка доля спіткала це старовинне книгосховище. Однак про одну книгу з Ярославової книгозбірні можемо дещо розповісти. Йдеться про так зване «Реймське Євангеліє» — цікаву пам'ятку давньоруської писемності, пов'язану з далеким минулим славного Києва.

    Нам відомо, яким високим авторитетом користувався двір Ярослава Мудрого, як уміло налагоджував він дипломатичні відно­сини з багатьма країнами. З могутньою Ярославиною державою намагалися підтримувати дружні стосунки, а  дехто з королів як, наприклад, Угорщини, Норвегії, Франції вважав для себе за честь поріднитися з великим князем. Так, року 1048 прибуло у Київ посольство французького короля Генріха І. Просили руки юної князівни Анни Ярославівни.

Багатий посаг повезла з собою Анна в далеку країну. Та, як розповідають давні перекази, взяла вона з собою ще одну коштовність — рукописне Євангеліє, бо всі доньки Ярославові любили книги, були освічені. Зберігся документ, на якому французький король замість підпису поставив хрестик, а донька київського кня­зя вивела чіткою кирилицею: «Анна-регіна» («Анна-королева»).

     Вінчалася Анна з Генріхом у соборі міста Реймса — стародав­ньої столиці Франції. Під час урочистої відправи Анна поклала на олтар написане кирилицею Євангеліє. І відтоді, протягом багатьох віків, французькі королі, посідаючи престол, присягали на цьому Євангелії, що його в далекому XI сторіччі привезла у Францію київська князівна.

    Ця книга збереглася до наших часів. У сучасному вигляді вона складається з двох частин. Перша, яку й привезла з собою Анна Ярославівна, написана кирилицею, друга — глаголицею вже в XIV сторіччі. Хто й коли завіз її до Франції, навіщо прилучив до першого Євангелія, ми поки що не знаємо.