Усі люди в селі Біла на Тернопільщині любили Соломію. Висока, струнка, з довгими русявими косами і великими сірими очима. Була вона мрійливою, до кожного прихильною, в гурті весела і жартівлива, щира товаришка сільських дівчат. Ходила з ними на вечорниці, разом пекли короваї, плели вінки, бувала на весіллях.

   Добре виховання Соломія отрима­ла від своїх батьків. Амвросій Крушельницький, батько Соломії, заснував у селі читальню, дав до неї багато своїх книжок, любив говорити з людьми, радив як міг, казав, щоб посилали дітей до школи, щоб хоч навчити їх читати і писати.

    Своїх дітей Крушельницькі, а їх було восьмеро, вчили людяності, любові до землі, на якій народились і яка годувала їх.

    Перед від'їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії чесно виконувати свої обов'язки, вчитися і йти вперед та не забувати, що чим вище вона підніметься в своїй творчості, тим краще прославить добре ім'я народу свого, який дав їй частку свого таланту, свого вогню.

   Соломія виконала батькову волю. Своїм ніжнозвучним, шовковистим голосом, співом завжди збуджувала у слухачів багату уяву, викликала нові думки, виховувала любов до краси, до людей.

    Концерти славетної співачки завжди відбувалися з великим успіхом за кордоном і на рідній землі. Вона вміла вживатися в кожен твір, перевтілюватись у кожний персонаж, правильно передаючи його особливості.

    Коли її запитували, як вона досягає такого успіху в мистецтві, відповідала:

— Мусите знати: сила вокального мистецтва здобува­ється не тільки голосом, музикальністю, грою, добре підібраними костюмами, а й тим, щоб переконати глядача, що дія на сцені — то життя, щоб він побачив правду, незважаючи на те, що суть театру — це саме відтворення життя. Кожний актор виконує це по-своєму, і кожен має робити це досконало...

    А на запитання: «В чужих краях ви співаєте українські пісні, а як люди сприймають їх там? Чи розуміють?» — відповідала:

— Справжню красу, народне мистецтво всюди розуміють. Наші пісні за кордоном публіка сприймає гаряче, захоплюється їх мело­дійністю, багатством змісту.

     Під час кожного приїзду славетної співачки на рідну землю Соломію радо зустрічали молоді й старі, заможні й бідні. Артистка щиро віталася з ними, наче з давніми знайомими, переживала, коли на її концерти люди не могли купити квитки, адже, говорила вона, на концерт, певно, ще прийдуть люди і муситимуть повернутися додому.

— Може, доведеться нам ще на день залишитися тут. Ви знаєте, яке то щастя — співати своєму народові! Я така рада, коли бачу, що люди з насолодою слухають, що мовчки співають зі мною, що пісня доходить до їх сердець, а мої переживання зливаються з їхніми. Коли моя пісня несе їх у світ краси і високих прагнень, то це така велика нагорода мені, що про іншу й не мрію.

    У театрах Петербурга Соломія Крушельницька вела головні ролі майже в дванадцяти операх. Гру її високо оцінила російська критика: «Дуже добре!» «Чудово!» «Прекрасно!» «Небувало гарно!» Гучні оплески і вигуки «браво» тривали з хвилин появи і до кінця перебування її на сцені.

     Імператорська родина Миколи II звернулася до артистки з проханням дати концерт у приватному царському палаці. На закінчення концерту С. Крушельницька заспівала кілька українських народних пісень. Коли цар запитав, якою це мовою і про що в них ідеться, Соломія пояснила по-французьки, підкресливши при тому, що це — пісні її рідного українського народу.

    Вона прожила довге і цікаве життя (1872 – 1952 pp.). Своєю великою працею, культурою, колосальними успіхами на ниві мистецтва, великою любов'ю до рідного народу Соломія Крушельницька стала прикладом не тільки для сучасників, а й для наступних поколінь.