ЛАСОЧКА (оповідання Григора Тютюнника)

    Одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.

    Високо на кручі стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима.

    Потім перевело погляд у задок човна й облизнулося: на дні лежала риба.

— Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну.

Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.

— Бойове! — сказав Арсен.— То що тобі — рибки закортіло?

Лисеня тоненько писнуло.

— Ну, на вже,— Арсен трохи подумав і додав: — Ласочка...

    Рибина летіла вище підскочило й ухопило її передніми лапами.

— Молодця! — похвалив Арсен і заходився наживу.

    А коли озирнувся, лисеняти вже не було.

    Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув йому рибину — одну, бо лисеня більше не просило.

    Так вони й потоваришували. Незабаром лисеня вже знало, що його звати Ласочка і що коли Арсен каже: «Встань!» або «Ляж!», то треба вставати або лягати. Знало також те, що риба інколи не клює. Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться. Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостом по землі, як завжди, побачивши у човні рибу, а лягала в траву й чекала. Арсенові набридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засинав.

     Сидить і спить.

А якось чує крізь сон: Ласочка дзявулить. Прокинувсь, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив вудочку, смик — є окунь!

— Ма, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він уже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка Арсена й розбудить.

    Так вони й рибалили вдвох.

    Потім настала довга-предовга зима... Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?

    А навесні, коли крига скресла і сонце вгріло, відніс Арсен човна на річку, полагодив вудки й знову, як торік, сів ловити рибу... Вудить та все озирається: чи нема, бува. Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає...

    А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня.

— Ласочко? — невпевнено покликав Арсен. Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотила хвостом по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибу, облизнулося й тихенько заскімлило.

— Те-те-те...— весело сказав Арсен. — Це що ж виходить: я увесь ваш рід годуватиму?

     І кинув на кручу рибину.

     Лисеня спіймало її передніми лапами і почало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками...

     З того часу вони рибалили втрьох.

  




Переглядів: 60
23.07.2021 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ЛАСОЧКА (оповідання Григора Тютюнника):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера