— До нашого озерця підемо! — сказав Ігорчикові тато.

— Так воно ж замерзло… — здивувався той.

    А татко вже лаштував рюкзак, лижі, дістав з комірчини льодоруб, з яким раніше на зимову рибалку ходив.

— Будемо рибу ловити! — зрадів хлопець.

— Цього разу — рятувати рибу, — загадково всміхнувся тато.

    І ось вони у лісі біля озерця. Хоч тут і затишно, однак мороз аж тріщить, озерце снігом замело, тільки на середині крига чиста-пречиста. Ігорчик побіг туди, заглянув крізь лід і страшенно здивувався: на нього звідусіль дивилися. риб'ячі очі.

— Чого вони тут? — чудувавсь Ігор.

    А тато вже рубав кригу. Й коли зробив чималу ополонку, витер піт з чола.

— Кисню їм, сину, не вистачало.

    І великі, й малі пливли до ополонки, навіть вистрибували з води. Один окунець на лід вискочив. Затріпався, застрибав, а назад ніяк не потрапить.

Ігорчик обережно взяв його і вкинув до ополонки.

— Живи! — сказав.