ДИКІ КАЧЕНЯТА (оповідання Василя Чухліба)

Любить Тетянка плавати з татом на човні, коли Десна розливається. Бо завжди вони на щось натрапляють .

Ось і зараз — пливли мимо старої верби, і враз над ними щось як фуркне.

— Еге, це ж ми качку сполохали, — сказав тато. — Та он і дупло у вербі. Там вона, мабуть, каченят висиджує.

— Тато підчалив до верби, звівся у човні, заглянув в дупло.

— Так і є. П’ятеро яєць у гнізді.

— І я хочу подивитися! — забажала Тетянка.

Тато підняв її на руках, і вона також заглянула в дупло.

— Еге ж, п’ятеро. Трішки зелененькі.

— А тепер поїхали звідсіля хутчіш , доню, — взявся тато за весла. — Бо качка може злякатися нас і тоді покине гніздо.

Вони попливли далі.

— А чи скоро каченята вилупляться? А де вони житимуть, у дуплі? — допитувалась Тетянка.

— У качки-крижня каченята наприкінці квітня з’являться. Отож уже скоро. Спочатку вони плаватимуть разом з матір’ю, а потім навчаться літати, — розказував тато.

— А як же вони до верби доберуться зі своєї верби, такі маленькі? — замислилась Тетянка.

— Мабуть, на парашутиках , — пожартував тато.

Минуло кілька днів. І знов плив їхній човен між вербами.

Коли підпливали до старої верби, почули кахкання дикої качки. Тато звернув човен за кущ лози.

— Подивимося, що сталося.

Качка кружляла довкола верби і кахкала, задерши дзьоба.

— Може, хто гніздо її зруйнував? — стривожився тато.

І тут Тетянка закричала:

— Ой тату, дивися: парашутики летять!

І справді, з верби летіли парашутики чи жовті кульбабки. Шубовснули у воду і … запищали. Та це ж каченята!

— От і приводнилися! — засміявся тато. А Тетянка заплескала в долоні.

Качка радісно кахкала, повертала голову то до одного, то до другого каченяти.

Каченята кульбабками плавали навколо матері. А вона про щось розмовляла з ними й тихенько попливла до ближнього очерету. А каченята за нею – рівненьким шнурочком.