На старій березі тато прилаштував гойдалку.

— Я перша буду гойдатися! — схопилася за вервечки¹ Тетянка.

— Ні, я! — заперечив Тарасик.

— Оце такі — спохмурнів тато. — Хіба я для того робив гойдалку, щоб ви сварилися? А разом ви не можете?

    І підсадив на гойдалку Тетянку і Тарасика. Як роз­гойдалися — аж до неба. І хата, і вишеньки з ними гой­даються.

— Гойда, гойда, гойдарики! — придумувала Тетянка пісеньку.

    Песик Жучок під березу прибіг.

— Гав, гав! — бач, теж на гойдалку проситься. Узяли і його.

— Няв! — а як же я, мовляв? Це кіт Рудько стрибнув прямо на березу з даху. І Рудька взяли.

    Тато щось майструє у дворі й задоволено на гойдал­ку поглядає.

     А мати просить: «Та не впадіть же, не забийтеся!».

     Усе-таки впали. Але боляче не було. Тільки Рудько занявчав, бо йому  хвостика придушили.

^{1. Вервечка — тут: один з мотузків, на яких підвішено гойдалку.}