Ти стежив за матір'ю, як вона ступає по підлозі, як усміхається, як тримає вже посічену сивиною голову. Але найчастіше, мабуть, твій зір ловив її проворні руки. Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії і постійно працювали. Жодної хвильки не відаючи відпочинку, материні руки знаходили роботу. Вони владарювали на припічку, в печі, на комині, на миснику⁴.

     Так багато в житті переробивши, вони не зупинялись, не могли зупинитись, а постійно священнодіяли.

     Не було, либонь, такого, чого б вони не вміли!

     І завжди пахли чимось... чи свіжовипраною й щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, а то кропом і петрушкою, і терпким гудинням² огірків, або яблуками, грушами і медом у Спасівку, а то просто вітряним осіннім полем, або шпарким морозцем і снігом, або першими весняними бруньками.

     Десь поїхавши, тримав у пам'яті образ матері. І образ її рук, яким судилась вічна робота. І згадувалися запахи, які, либонь, вони збирали так, як бджілка збирає по квітах найрізноманітніший мед.

    А ще її очі... Вони, постійно освітлені зсередини м'яким живим сяйвом, були наче видимим, предметним вираженням її душі. Це погляд самої щирості, самого добра.

_{1. Мисник — настінна невелика шафа з поличками, в якій зберігали посуд.}

_{2. Гудиння — стебла}