Повітря, вода і ліс — дуже важливі складові час­тини природи. До того ж вони не лише співіснують одне поряд з одним, а й виконують спільну роботу на користь усієї природи. Ліс, повітря і вода начебто уклали між собою угоду про дружбу і взаємодопомогу. Вони працюють, як великий природний комбінат, де все злагоджено і на якому відходи одного цеху пере­творюються на необхідну сировину для іншого.

     Повітря, яке оточує нас і яким ми дихаємо, скла­дається з різних газів та водяної пари. Про всі ці гази ми не будемо говорити. Нас цікавлять зараз лише два: кисень та вуглекислий газ.

    Ось вуглекислий газ. Коли в повітрі його забагато, то стає важко дихати. Коли ж дуже багато, то дихати таким повітрям смертельно небезпечно.

     А ось кисень люди звуть життєдайним газом. Вди­хаючи повітря, людина вибирає з нього кисень, а по­вертає з видихом вуглекислий газ. Так само «дихають» і фабрики, заводи, машини — всі зроблені людиною пристрої, в яких щось згорає. Коли, скажімо, виплав­ляють чавун — спалюють високоякісне кам'яне вугіл­ля. Під паровими казанами, щоб кипіла вода, горить знову ж таки кам'яне вугілля або газ. А під час зго­рання будь-яких речовин поглинається з повітря кисень і виділяється вуглекислий газ.

      А скільки тепер на землі тих заводів! І всім їм потрібний кисень, і всі вони викидають у повітря вуг­лекислий газ. І було б, мабуть, нам непереливки, якби не ліс.

      Ліс — це величезний природний цех, який на від­міну від заводів, «ковтаючи» вуглекислий газ, віддає в повітря чистісінький кисень. Як ота чудова безвід­мовна пральня, він ретельно очищає від бруду наше повітря.

      Та не тільки в цьому його заслуга перед живим сві­том нашої планети. Він насичує наш повітряний про­стір, нашу атмосферу водою, без якої теж неможливе було б життя. Звичайно, дерева не виробляють води, вони висмоктують її з глибин землі своїм корінням. Висмоктують разом з поживними речовинами — різ­ними мінеральними солями, розчиненими в ній. Солі дерева забирають собі — за їхній рахунок вони рос­туть, а от воду випаровують через листя.

      Випарувана листям вода потім знову дощами повер­тається в землю.

Звичайно, узимку ліси випаровують вологи менше, ніж улітку, вони дрімають зимовим сном. У повітрі в цей час волога береться з інших джерел. Її прино­сять вітри з теплих країв. Та ще в сонячні дні у полі тане верхній шар снігу, парою піднімаючись у повіт­ря. І знову випадає снігом. Сипле він однаково і над лісом, і над полем.

     А прийшла весна — і бурхливі потоки талої води прямують з поля, потрапляючи врешті-решт у річ­ки. Якщо взимку снігу було багато — талої води теж буде багато. Та так багато, що річки вийдуть з берегів. А надто, коли весна приходить раптово, коли різко настає потепління. Тоді водою заливає озимі посіви, села. Народне господарство зазнає великої шкоди.

     Але хоч би скільки багато було води навесні, вона незабаром спадає, річки виносять її в море, а самі міліють, і навіть, буває, зовсім пересихають.

     А от у лісі сніг тане набагато повільніше, ніж на відкритих місцях. І вода тут неквапом просочується в ґрунт, щедро зволожуючи його. А напоївши землю, маленькими підземними струмочками стікає в річ­ки. І тоді ніяких повеней не буває. Ліс і влітку по-господарському порядкує вологою. І тому в тих кра­ях, де є ліс, річки не виснажуються, не пересихають навіть у спекотливу пору року.

     Отож, як бачиш, ліси мають величезне значення для підтримання рівноваги в природі. Там, де бага­то лісів, чистіше повітря, повноводніші річки, там не буває руйнівних повеней.