НАЙГОЛОВНІШЕ (Михайло Зощенко) оповідання

   Жив на світі хлопчик Андрійко Руденький. Це був боягузливий хлопчик. Він усього боявся. Боявся собак, корів, гусей, мишей, павуків і навіть півнів.

   Але найбільше він боявся чужих хлопчаків.

   Мама цього хлопчика дуже сумувала, що має такого боягузливого сина.

   Одного чудового ранку мама цього хлопчика сказала йому:

— Ой, як погано, що ти всього боїшся. Тільки хоробрі люди живуть добре на світі. Тільки вони перемагають ворогів, гасять пожежі й відважно літають на літаках. І за це всі люблять хоробрих людей. І всі їх поважають. Підносять їм дарунки й ордени та медалі. А боягузливих ніхто не любить. З них сміються і глузують. І через це життя в них буває кепським, нудним і нецікавим.

    Хлопчик Андрійко так відповів своїй мамі:

— Віднині, мамо, я вирішив бути хороброю людиною.

    І з цими словами Андрійко пішов у двір погуляти.

    А у дворі хлопчаки фали у футбол. Хлопчаки ці завжди ображали Андрійка. І він боявся їх як вогню. І завжди від них утікав. Але сьогодні він не втік. Він крикнув їм:

— Гей ви, хлопчаки! Сьогодні я не боюся вас!

— Хлопчаки здивувалися, що Андрійко так сміливо їм крикнув. І навіть самі трішки злякалися. А один з них — Сашко Палочкін — сказав:

— Сьогодні Андрійко Руденький щось задумав проти нас. Ходімо краще звідси, а то нам, мабуть, перепаде від нього.

    Але хлопчаки не пішли. Навпаки. Вони підбігли до Андрійка і почали його зачіпати.

    Один смикнув Андрійка за носа. Другий збив йому картуза з голови, третій хлопчик тицьнув Андрійка кулаком. Одне слово, вони трошки побили Андрійка. І той, плачучи, повернувся додому.

    Удома, крізь сльози, Андрійко повідомив:

— Мамо, я сьогодні був хоробрий, але з цього нічого доброго не вийшло.

Мама сказала:

— Дурненький хлопчику! Недостатньо бути тільки хоробрим, треба бути ще й сильним. Самої лише хоробрості, синочку, мало.

   І тоді Андрійко непомітно від мами взяв бабусину палицю і з цією палицею пішов у двір. Подумав: «Ось тепер я буду сильнішим, ніж завше. Тепер я розжену хлопчаків у різні боки, якщо вони на мене нападуть».

   Андрійко вийшов з палицею у двір. А на дворі хлопчаків уже не було.

   Там гуляв чорний пес, якого Андрійко завжди боявся.

    Розмахуючи палицею, Андрійко сказав цьому псові:

— Спробуй тільки гавкнути на мене — дістанеш по заслузі. Дізнаєшся, що таке палиця, коли вона прогуляється по твоїй голові.

     Пес загавкав і кинувся на Андрійка.

     Розмахуючи палицею, Андрійко двічі вдарив пса по голові, але той забіг ззаду і трохи порвав Андрійкові штанці.

     Андрійко з плачем побіг додому. А вдома, витираючи сльози, він сказав:

— Мамо, як же це так? Я сьогодні був сильним і хоробрим, але з цього нічого доброго не вийшло. Пес порвав мої штанці та мало не покусав мене.

Мама промовила:

— Ох і дурне ж ти хлоп'ятко! Недостатньо бути хоробрим і сильним. Треба ще бути кмітливим1. Треба думати й метикувати2. А ти вчинив нерозумно. Ти розмахував палицею і цим розсердив пса. Ось за це він і порвав твої штанці. Ти сам винен.

    Андрійко сказав своїй мамі:

— Відтепер я буду кожен раз думати, коли щось трапиться.

    І ось Андрійко Руденький утрете вийшов погуляти. Але у дворі пса вже не було. І хлопчаків теж не було.

    Тоді Андрійко Руденький вийшов на вулицю, щоб подивитися, де хлопчаки. А хлопчаки купалися в річці. І Андрійко став дивитися, як вони купаються.

    У цей момент один хлопчик, Сашко Палочкін, захлинувся у воді і став кричати:

— Ой, рятуйте, тону!

    А хлопчаки злякалися, що він потопає, і побігли кликати дорослих, аби ті врятували Сашка. Андрійко Руденький крикнув Сашкові:

— Зажди топитися, — я тебе зараз урятую.

    Андрійко хотів кинутися у воду, але потім подумав: «Ой, я ж погано плаваю, і в мене не вистачить сили врятувати Сашка. Я зроблю розумніше: сяду в човен і на човні підпливу до Сашка».

    Біля самою берега стояв рибальський човен. Андрійко відштовхнув цього  човна від берега і сам стрибнув у нього. У човні лежали весла. Андрійко став бити цими веслами по воді. Та в нього нічого не вийшло, — він не вмів  веслувати. І течія віднесла рибальського човна на середину річки. І Андрійко зі страху став кричати.

     А в цей час річкою плив інший човен.

     І в цьому човні сиділи люди.

     Ці люди врятували Сашка Палочкіна. І, крім того, ці люди наздогнали рибальського човна, узяли його на буксир і доставили до берега.

     Андрійко пішов додому і вдома, с х л и п н у в ш и , розповів:

— Мамо, я сьогодні був хоробрим, я хотів урятувати хлопчика. Я сьогодні був розумним, тому що не кинувся у воду, а поплив на човні. Я сьогодні був сильним, тому що відштовхнув важкого човна від берега і важкими веслами бив по воді. Але в мене нічого не вийшло.

Мама сказала:

— Нерозумний хлопчику! Я забула тобі сказати найголовніше. Недостатньо бути хоробрим, розумним і сильним. Цього замало. Треба ще мати знання. Треба вміти веслувати, уміти плавати, їздити верхи на коні, літати на літаку. Треба багато знати. Треба знати математику й алгебру, хімію та геометрію. А для того, щоб усе знати, слід учитися. Хто вчиться, той буває розумним. А хто розумний, той повинен бути хоробрим. А хоробрих і розумних усі люблять, тому що вони перемагають ворогів, гасять пожежі, рятують людей і літають на літаках.

    Андрійко пообіцяв:

— Віднині я буду всьому навчатися.

    І мама сказала:

— От і гаразд.

1. Кмітливий — здатний добре й швидко міркувати, тямущий.

2. Метикувати — розбиратися в чому-небудь; обдумувати; розмірковувати.

   




Переглядів: 53
31.05.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до НАЙГОЛОВНІШЕ (Михайло Зощенко) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера