Юрко й Мишко весною посадили біля школи яблуньку. І домовились: на канікулах будуть навідуватися до школи й поливати її. Скажімо, так: сьогодні поливатиме Юрко, завтра – Мишко, потім знов Юрко, потім Мишко. Ростиме собі яблунька – сил набиратиметься.

   Настали канікули.

   «Сьогодні мені поливати яблуньку… – подумав Юрко. – Та хіба їй що станеться, як один день не полити? Завтра прийде Мишко й поллє…»

    Настав Мишків день. Далеченько жив Мишко від школи. Він собі й подумав: «Учора ж поливав яблуньку Юрко… Нічого їй не станеться, як один день не полити. Завтра знову Юрків день, він трохи ближче від школи живе, хай собі й поливає».

    Минали дні, Юрко надіявся на Мишка, а Мишко на Юрка.

    Кілька днів яблуньку ніхто не поливав.

    А щодня приходив до школи Андрійко, що вже тепер другокласник. Він годував рибок у шкільному акваріумі. Бачить хлопчик, ніхто яблуньки не поливає, ось-ось засохне. Він і став її щодня напувати. Зеленіє яблунька, сил набирається.

    От і перше вересня. Прийшли діти до школи. Не терпиться Юркові узнати: а чи поливав же Мишко? І Мишкові хочеться дізнатися: чи Юрко поливав?

     Почимчикували хлопці до яблуньки. Ідуть і мовчать. А як побачили, що вона зеленіє, кожен із них горів од сорому й потупився в землю. Бо кожен думав: «Це ж тільки я не поливав, а товариш мій поливав».

     Так і стояли хлопці перед яблунькою, схиливши голови, аж поки пролунав дзвінок.