— Добрий день, дядю Вітю, — привіталася Аллочка, — я до вас…

— Чому це ти така загадкова сьогодні?

— Та ось хочу запитати вас про дендропарк¹, чула, що такий є в нас.

— А-а… Так, так, неподалік від нашого древнього мі­ста, у мальовничому селі Ходаки² є гарний-прегарний парк з надзвичайно унікальними деревами, кущами, квітами, вуликами з бджілками, ставком і руденькою собач­кою Рижулькою.

— Ой, як цікаво! — сплеснула в долоньки Аллочка. — А звідки це все взялося?

— Живе в столиці нашої держави земляк, справжній чарівник, професор, почесний громадянин нашого міста Анатолій Іванович Потопальський. Саме він і заклав сво­го часу цей чудовий парк. Його берегинею є рідна сестра вченого Марія Іванівна, яка доглядає за квітами, берізка­ми, дубами, калиною.

— Мене мама лікувала калиною, — похвалилася Аллочка, — це такі червоні ягідки. А ви знаєте казку про калину?

— Так, Аллочко. Вмощуйся зручніш і слухай.

    Трапилося це давним-давно. Тоді ще всі люди жили ра­зом, як одна сім'я і понад усе шанували вони Сонце і Мі­сяць, Дерева і Рослини, Вогонь і Воду. Жила серед них надзвичайно вродлива, добра душею та розумна чарівни­ця. Звали всі її Калинкою. Вміла вона передбачати него­ду, а ще — попереджала про напади злого й страшного крилатого змія Дракона, який спустошував усе довкола, коли прилітав до людських осель. Після того навіть дощ переставав іти над тими благодатними землями…

    Була в Калинки таємниця: любила вона дуже догляда­ти за вербою. Подобалося їй це дерево, яке навесні схиля­ло свої пишні зелено-листяні коси до невеличкого озерця. А коли зацвітала верба, бджілки густо обсідали її диво­вижні сережки і гули чарівну мелодію.

    Якось зібралася Калинка до свого улюбленого дере­ва. Минула лісочок і вже вийшла до озерця. Аж раптом уздріла на галявинці двох чужинців, крилатих зміїв, які готувалися до нападу на її поселення. Гукнула дівчина дроздам-омелюхам. І полетіли ті попередити людей про небезпеку. Відбилися селяни від Драконів і заходилися прославляти Калинку.   Почули це Дракони й вирішили згубити дівчину…

    Стривожилися в поселенні люди відсутністю Калинки та й пішли шукати її. Знайшли Калинку понівечену під вербою. Там і поховали її. А наступного року під вербою виріс гарний кущ. Навесні він стає білосніжним. Напри­кінці літа його вкривають рясні кетяги червоних, як кров, ягід. А взимку дрозди-омелюхи підживлюються малень­кими й смачними плодами, насінинки в яких нагадують людське серденько.

— І все? — сумно запитала Аллочка.

— Ні, сонечко, — заспокоїв її дядя Вітя. — Відтоді калиною і називають той кущ, ягідки якого гіркі, як до­ля Калинки. Став він темою козацьких легенд, своєрід­ним оберегом, символом нашої української державності. Висаджують кущ під хатами всі українці. А ще кажуть: «Червона калина від ста хвороб лікує».

1. Дендропарк — територія, на якій вирощують дерева різних порід.

2. Ходаки — село в Житомирській області; у дендро­парку поблизу села вирощують лікарські рослини.