Василь сидів на кухні, їв рисову кашу й думав про літери в абетці.

— Як їх багато! Аж тридцять три! — зітхнув він. — Ще й знак м'якшення серед них. Інші літери позначають звуки, а він не позначає жодного звука, ні бе ні ме — буква німа!  Навіщо він?

    А знак м'якшення почув, що хлопчик казав. Розсердив­ся, надувся та як лясне, мов батогом! З несподіванки Ва­силь аж підскочив: що це з його кашею сталося? Був РИС, а стала РИСЬ, хижа та зла! То знак м'якшення таке диво зробив — РИС на РИСЬ перетворив.

Злякався хлопчик. Треба тікати! Вискочив надвір, а рись за ним! «Сам не втечу… Якби мені КІНЬ» — поду­мав він. Ураз з'явився КІНЬ. Скочив Василь на нього та й помчав, аж у вухах засвистіло.

     А знак м'якшення зно­ву — лясь! Був КІНЬ, а став КІН¹, і Василь на кону, тобто на сцені. «Де мені схова­тися? — стривожився він. — У полі не сховаюся, бо рись дожене. Треба добігти до людських ОСЕЛЬ!»

      Оселі виднілися недалечко. Побіг хлопчик до них. Коли це ще раз ляснуло. Дивиться він, а замість ОСЕЛЬ стоїть ОСЕЛ, хвостом помахує, мух відганяє.

— Годі вже, годі! — гукнув Василь. — Уже я зрозумів, що може знак м'якшення.

— Чи не хочеш до СІЛ дістатися? — запитав його знак м'якшення.

— Не хочу, не треба! Бо із СІЛ ти зробиш СІЛЬ. Не сердься! Вибач, що не цінував тебе.

— Отож-то!

    Василь знову вдома на кухні, перед ним тарілка з рисо­вою кашею. «Смачного», — сказав він сам до себе та шви­денько доїв кашу. Про всяк випадок, щоб знак м'якшення, бува, не передумав.

^{1. Кін — спеціальний майданчик, на якому показують вистави; сцена.}